fbpx
Життєві історії
Минулого тижня ми святкували рочок нашій молодшій донечці. Маму чоловіка теж запросили. Свекруха відразу виставила умови – її потрібно привезти і відвезти назад, а також купити новий костюм і черевики, бо вона не має в чому йти на свято. Свекруха сиділа на святі задоволена, в новому синьому костюмі, а дитину жодного разу на руки не взяла. Про подарунок я взагалі мовчу – ми просто мали бути безмежно раді, що вона взагалі прийшла

Мені завжди бракувало материнської любові, так як я сирота і виховувалася спочатку у бабусі, потім в дитячому будинку. Завжди мріяла, що коли вийду заміж, буду любити маму чоловіка, як свою рідну. Але моїм планам не судилося збутися. Знайти спільну мову з свекрухою не можу не лише я, але і навіть мій чоловік, її єдиний син.

Нічого не поробиш, просто у свекрухи дуже важкий характер. Вона з тих людей, яким все не так. Я звикла терпіти, тому намагаюся згладити всі гострі кути.

Чоловік не ладнає зі своєю мамою, а я як між двох вогнів. Начебто він намагається її не ображати. Але вона вічно з вимогами: то відвези, то привези, то купи, то відремонтуй. І ніколи за це не дякує, а навпаки, розказує, що знову не так.

Він стійко це все виконує. Мені каже, що це борг сина. Але все робить через силу, з важкою душею, і при цьому мир між ними практично не настає.

Чоловік мені пояснює свою поведінку тим, що вона завжди з раннього дитинства на ньому зривалася через те, що батько пішов з сім’ї. Тикала, звинувачувала у всіх гріхах батька. А двох сестер його вона плекала і досі над ними дмухає. Хоч вони вже і дорослі. Казала, що він хлопчик і обійдеться без нового одягу і іграшок. В їхній сім’ї все для дівчаток було.

Свекруха ніби розумна жінка, але завжди намагається чоловіка рознервувати і як ніби спеціально. Завжди говорить так, ніби чекає, коли він їй відповість. Як він зірветься, вона ображається. Але все одно він повинен все їй відвозити куди вона скаже і допомагати.

На наше весілля вона не прийшла, бо ми не за її бажанням все зробили. Уявляєте, на нашому весіллі батьків не було, були тільки друзі. Нам було дуже прикро, але ми це якось пережили.

Я думала, що коли у нас з’являться діти, свекруха заради онуків змінить своє ставлення до нас, але цього теж не сталося. З нашими дітьми свекруха не сидить, не цікавиться тим, як вони ростуть. Взагалі не має до них інтересу. Я собі навіть не уявляла, що бувають такі байдужі бабусі.

Минулого тижня ми святкували рочок нашій молодшій донечці. Маму чоловіка теж запросили. Свекруха відразу виставила умови – її потрібно привезти і відвезти назад, а також купити новий костюм і черевики, бо вона не має в чому йти на свято.

Чоловік був дуже незадоволений, але виконав всі її вимоги, бо не хотів, щоб було як на нашому весіллі. Свекруха сиділа на святі задоволена, в новому синьому костюмі, а дитину жодного разу на руки не взяла. Про подарунок я взагалі мовчу – ми просто мали бути безмежно раді, що вона взагалі прийшла.

Ось так і живемо. Складно, і я не знаю, що з цим робити. Я так хочу, щоб вони дружили. Хочу дружну сім’ю. Але вже втратила надію. Мабуть їх проблеми з глибини сімейних відносин. Я нічого не можу вдіяти. Тільки все налагодиться, так що-небудь свекруха придумає і на пролом вимагає. Починається знову те саме.

Як мені бути? Не спілкуватися з нею? Якщо я не буду, то чоловік теж перестане. Чи продовжувати так само намагатися згладжуватися їх важкі стосунки заради збереження родини і заради того, щоб у моїх дітей була бабуся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook