fbpx
Життєві історії
Минулого тижня Марина пішла до нотаріуса і написала заповіт. Їй лише 67 років, вона ще довго збирається радіти життю, але дуже хоче, щоб майже все майно дісталося молодшому синові, а старшому лише маленька частина. Тепер Марина спокійна, дітям про заповіт повідомила. Але всієї правди не сказала, нехай думають, що майно поділила порівну, бо старший син образиться і не буде їй допомагати

Часто родину розділяє заповіт, дуже часто найближчі люди не можуть поділити спадщину і роками не розмовляють, псуються сімейні стосунки. Добре, коли до всього родина підходить зважено.

– Я дуже велику справу зробила нещодавно, минулого тижня. Пішла все-таки до нашого нотаріуса, і таки оформила свій заповіт. Ось! І синам сказала про це, обом, щоб знали, що я вже все прорахувала. Нехай знають, що є документ вже на майно. Ні, ну я, звичайно, ще сподіваюся багато років радіти життю, мені всього 67 років на сьогоднішній день. Але поки все у мене добре, подумала, що потрібно привести ці важливі справи в порядок, як всі розумні люди роблять, – якось знайома Марина поділилася зі мною.

– Так і правильно ти вчинила! – погодилася я з нею. – Навпіл все поділила, так? Між двома своїми синами? так і має бути.

– Ні, звичайно. Навпіл би вони і самі без заповіту мого поділили між собою, але я так не хочу. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася лише моєму молодшому синові і його сім’ї. Тому що старший мій син не заслужив цього, я так вважаю, така моя воля, як то кажуть.

У Марини двоє дорослих дітей – сини, вже мають свої сім’ї. Обоє вони живуть окремо, одружені, у старшого двоє дітей-школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на народження другої дитини. Обоє працюють і мають кредит на житло.

Але справа тут зовсім інша склалася: якщо з невісткою молодшого сина Марина кращі подружки, то з дружиною старшого сина зовсім у неї не склалося. у них стосунки холодні і далекі зовсім.

– Це моя така велика проблема, весь час зараз думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед старшою невісткою завинила? – продовжує Марина. – Начебто я нічим ніколи її не ображала, слова ніколи зайвого не сказала, навпаки. Але мені з самого початку ясно дали зрозуміти, що моєї присутності не раді. Перші роки їхнього спільного життя приготую щось смачненьке завжди, несу їм швиденько, пригостити хочу, мені приємно робити дітям своїм добро, добре, коли знаю, що допомагаю їм. «Ой, ми таке не їмо!» Передачу по телевізору якусь захочу з нею обговорити: «Ми таке не дивимося, це не на мій смак!» Вся з таким гонором, ходить з задертим носом. Якусь хустину її подарувала гарну, а потім випадково побачила, що вона у смітнику у них валяється, як непотрібна ганчірка якась.

– Нічого собі! А ти не запитала у неї потім чому вона її викинула?

– А навіщо щось питати? Все і так зрозуміло, подарунки мої не потрібні, таке враження, що й зовсім нічого не потрібно від мене. Онуків мені теж не давали принципово спочатку. Раптом щось не те дам їсти їм, не так скажу, все правильне виховання зіпсую, від мене вони нічого хорошого побачити не можуть. Дивно, якось своїх дітей я виростила сама і нічого.

Коли одружився другий син, Марина, навчена непростим досвідом спілкування з першою невісткою, поставилася до невістки трохи насторожено, трималася на відстані, холодно розмовляла. Однак дружина молодшого сина швидко розтопила льодок недовіри з боку своєї свекрухи, найшла сама з нею спільну мову, завжди перша заговорить, зателефонує.

– Така мила, усміхнена, товариська, так спілкувалася зі мною щиро. Завжди розповість все, в гості покличе до себе, пригощає чимось смачненьким, наче до матері рідної ставиться. Я її навчила наші фірмові котлети робити, так у неї так виходить – краще, ніж у мене! Вона взагалі молодець вона така, господиня дуже хороша, та й взагалі людина вона приємна. Вдома в них завжди справжній порядок, чистота, навіть зараз, коли вона вже чекає дитятко. Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти, говорить, що я в них вдома завжди бажаний гість. Коли у сина день народження, завжди з ранку мені дзвонить невістка меншого і вітає з іменинником. Спасибі вам, каже, Марино Анатолівно, за сина хорошого, такого гарного чоловіка виховали для мене. Так приємно, просто не передати словами.

– І внук від молодшого сина вам ближче, мабуть?

– Ну звичайно! А зараз дружина молодшого сина ще внучку мені народить, ото мені справжня родина, лише вони горнуться до мене, і поговорять зі мною завжди, і до себе в гості часто кличуть і до мене біжать завжди.

Але про заповіт Марина синам поки не розповідає всієї правди, не хоче, щоб старший син ображався на неї. Дізнається, коли пора прийде.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page