– Я донечці своїй кажу, Людмило, подивися, здається, у мене з телефоном щось не те! – розповідає 65-річна Олена Яківна. – Павлові ніяк не можу додзвонитися два тижні вже! Уже навіть дружині його дзвонила, питала, чи все у них нормально. Так, все в порядку, говорить, не знаю, чому ви з Павлом зв’язатися не можете. Причому, всім іншим додзвонююсь нормально: тобі ось, тітці Ніні, родичам, сусідці з тдругого поверху. А у Павла весь час абонент недоступний. А мені Людмила каже – мамо, а він не міг заблокувати тебе в телефоні? Дуже, каже, схоже.
У Олени Яківни двоє дітей, давно вже, зрозуміло, дорослих: 36-річний син Павло і дочка Людмила, на п’ять років молодша за брата.
Павлові було тринадцять років, коли мати розлучилася з батьком.
Відтоді Олена Яківна ростила дітей одна.
– Та нормально все було! – розповідає вона. – Нічого особливого, я виконувала обов’язки матері, які виконує кожна жінка, яка має дітей. Працювала я завжди, звичайно, але на одній роботі, не на трьох. Аліменти отримувала, колишній чоловік був непоганою людиною, і, якби там не було, а аліменти платив справно. Плюс мені пощастило свого часу влаштуватися на хорошу роботу, там я і працювала до пенсії, і навіть трохи довше. Тільки з цього Нового року пішла на пенсію.
– Втомилися працювати?
– Сама я вже втомилася, і дочка наполягла, щоб я пішла на заслужений відпочинок. Людмила каже – мамо, та йди сама просто, і все! Знайдемо ми тобі вдома заняття.
Олена Яківна подумала – так все одно ж звільнять її скоро, якщо захочуть. Дійсно, простіше написати заяву і йти на заслужений відпочинок, все одно рано чи пізно доведеться. І так і зробила.
– Сиджу тепер вдома і відпочиваю! – розповідає Олена Яківна. – Я весь час боялася без роботи залишитися, думала, чим займатися буду. Але Людочка мені знайшла такі курси цікаві онлайн, по психології, я давно хотіла. Записала мене на фізкультуру жінок похилого віку, ми в парку займаємося, гуляємо разом. І тренер – дівчина, молода, позитивна. У мене ще й машинка стоїть нова, японська, я її більше десяти років тому купила, думала, буду шити. Але так і не спробувала навіть, все на потім відкладала, бо завжди ніколи було.
– Ну, зараз саме час!
– Так, я теж так вирішила. Людмила мені в ютубі роликів купу знайшла про шиття, так цікаво і все зрозуміло, головне, ніяких курсів не треба. Я вже ковдру пошила, вона дуже гарна. Подруга каже, зроби і мені теж таку, для внучки. Люда сміється – мамо, каже, давай, ший, потім, можливо, на замовлення будемо робити з тобою ці ковдри, інстаграм тобі заведемо, майстер-класи знімати будемо.
З дочкою Олена Яківна дуже близька, постійно спілкується з нею.
– Людмила мені і гроші пропонувала, мовляв, на пенсію жити складно. Але ні, я відмовилася навідріз – поки я ще на ногах, жити буду на свої гроші і клопотів робити нікому не хочу зайвих. У мене накопичення є, на комуналку субсидія, плюс пенсія капає. А Людмила моя орендує квартиру, збирають зі своїм молодим чоловіком на початковий внесок. Молодим гроші потрібніші.
– А син не пропонував допомогу?
– Син? Так він взагалі не знав, що я на пенсії вже, уявляєш? Якось зателефонував і запитав, коли я відпустку буду брати на роботі цього року. Я кажу, не знаю, Павле, я вже п’ять місяців там не працюю взагалі. Так він такий здивований був. А я ж говорила сто раз, що хочу звільнятися з роботи. Ну так він такий, весь в собі. З ним говориш, і відчуваєш, що в порожнечу всі ці слова ідуть. Раніше я намагалася достукатися до нього. Павле, кажу, ти мене слухаєш взагалі, чи ні? Про що я зараз говорила? Ну, потім перестала вже. І взагалі не чіпаю його зайвий раз. Дзвоню раз в тиждень, питаю – все в порядку? Ну й добре, добре, якщо що, дзвони. Ось і все з ним спілкування.
Павлові, звичайно, непросто: у нього робота з підробітками, кредит, син-підліток з першого шлюбу, трохи не слухає маму, колишня дружина постійно звертається по допомогу до Павла, а також нова сім’я – молода дружина і немовля, які теж хочуть, щоб тато приділяв їм більше уваги. Додати в цей щільний графік ще й спілкування з матір’ю про погоду просто не представляється можливим.
При цьому той факт, що син не знає, або не пам’ятає, що мати вийшла на пенсію, Олену Яківну зачепив.
– Думаю – а зроблю я в такому випадку заповіт на свою Людмилу! – розповідає Олена Яківна. – Ну а що, вона стільки возиться зі мною! Всі проплати онлайн на ній, до лікарів мене записує, з заняттями цими допомогла. Підтримує завжди, дзвонить, цікавиться мною та моїм життям. Розмовляє нормально, щиро цікавиться, як у мене день пройшов. Ну і в майбутньому, якщо що зі мною не так, до кого я піду? Зрозуміло, звичайно, до дочки своєї! Павлові ніколи, йому буде точно не до мене, як завжди, невістка мною займатися не буде. Колишня невістка – тим більше. Подзвонила Павлові. Кажу, сину, ти можеш на мене ображатися, але я вирішила ось так – щоб потім для тебе це не було несподіванкою.
На цей раз Павло, мабуть, добре почув, що йому хотіли повідомити. І в результаті – ось, навіть не хоче, щоб мама до нього дзвонила, не хоче спілкуватися з нею.
– Без спадщини, виходить, не потрібна! – засмучується Олена Яківна. – Хоча адже і зі спадщиною щось не дуже була потрібна.
Мати неправа, як вважаєте, ділити потрібно навпіл своє майно, якщо маєш їх двоє?
Або це син неправий, нічого ображатися, отримав те, що заслужив? А мама зараз дбає про те, хто ж її доглядатиме на старості років.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
