fbpx
Життєві історії
Минулого тижня до мого чоловіка заїжджав друг, ми в нього на весіллі гуляли 18 років тому. Він одружувався тоді на жінці, яка чекала дитину, очі були у нього такі сумні. Ми думали вони швидко розлучаться, але ж ні, шлюб їх тримався довго. Але цього разу він нам щиро в усьому зізнався

– До мого чоловіка минулого тижня старий друг заїжджав, – розповіла мені моя сестра. – Проїздом був якраз у столиці і нас вирішив провідати разом. Цілих 18 років тому ми ще з чоловіком у нього на весіллі гуляли. Чесно кажучи, думала я тоді, що цей шлюб ненадовго: одружилися вони, адже наречена вже чекала дитину. Весілля грали вони при надії, і наречений якось зовсім без ентузіазму виглядав вже на реєстрації, особливого щастя чи радості в його очах я не побачила. Видно було, що хлопця переконали йти під вінець. Але ось, прожили вони разом вже так багато років, хороша сім’я, син студент, квартиру купили вони чималу, машину дорогу. А на початку літа розлучилися. Як сніг на голову це було для їх рідних та близьких людей.

– Ну що, буває таке. Вісімнадцять років – це чималий час. Можливо, шлюб вичерпав себе, або щось сталося у них за цей час.

– Та не в тому річ! Він тут розговорився у нас, відверто розповідав про своє життя. Каже, з дружиною ми чужі люди, абсолютно різні, як були з самого початку, так і залишилися через стільки багато років. Одружився я, каже, тільки заради дитини тоді, і всі ці роки жив заради нього зі своєю дружиною. Тому що, як не крути, дитині потрібен рідний батько поруч, і не приходящий, а справжній. Все життя, мовляв, планував – син виросте, і я з сім’ї піду. І рівно за місяць до вісімнадцятиріччя подав на розлучення.

– Та вже, продуманий друг твого чоловіка. Це він вісімнадцять років жив і чекав, коли син відсвяткує повноліття? Що ж раніше якось не пішов, якщо вже з дружиною так погано було?

– Ага, я теж запитала. А він – мовляв, а який сенс був одружитися тоді на ній через дитину, щоб через два-три-п’ять років піти все одно? Так тільки гірше буде для всіх, та й для дитини також. Ні, каже, я, коли одружився, вже знав, що дитину повинен виростити разом з його матір’ю. І виростив до кінця, у всьому його підтримував і допомагав їм. Не знаю, правильно це чи ні. Але батько він відмінний, звичайно. Сином все дитинство займався посилено. У походи водив, всьому вчив, часу не шкодував. А тепер син, каже, дорослий, більше я нікому нічого не винен, можу і для себе трохи пожити, аджеще маю час. Квартиру залишив дружині і синові, машину забрав лише собі, правда. У сорок років, каже, життя тільки починається.

Мене він так вразив, що я навіть зараз сиджу і думаю про нього, правильно він вчинив, як чоловік, що залишив свою сім’ю, чи ні?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page