fbpx
Життєві історії
Минулого року у нас був непростий період у шлюбі і ми вирішили з чоловіком купити маленький будинок в селі, щоб вирішити всі проблеми. Нам пощастило, ми знайшли маленьку хатину, але вона була дуже чистенька та доглянута. Її продавала бабуся, діти забирали її до себе в місто. Ми з чоловіком перевезли свої речі, він звільнився з роботи, а квартиру свою здали в оренду. Вже почали звикати до сільського життя, як одного дня на нашому подвір’ї з’явилася бабуся, яка продала нам хату. Я відразу відчула, що це не до добра

Минулого року нам з чоловіком жилося не просто. Довго сиділи вдома, діти вчилися дистанційно, з роботою були суцільні негаразди. Ми якось стали по-іншому дивитися на своє життя.

Добре обдумали все і вирішили, що купимо невеличку хатину в селі і будемо жити там поки. Поки діти малі і постійні обмеження, так буде краще для всіх, адже вулиця і свіже повітря і нам, і діткам йдуть на користь.

Так, як багато грошей у нас не було, ми шукали маленьку хатину, аби жити поки в селі.

Натрапили на стареньку милу бабусю, вона продавала хату, бо її діти забирали в місто.

Ми були щасливі, раділи, що нам дуже пощастило, так як хатина хоч старенька, але доглянута, скрізь чистенько, та й ціна невисока.

Купили хатину, перевезли усі свої речі і стали облаштовуватися там. Квартиру свою ми здали в довгострокову оренду, а на ці гроші планували жити в селі. Я не працювала до того, а чоловік звільнився з роботи і став шукати якийсь підробіток поблизу.

Ми так раділи, що скоро весна, сонечко, трохи веселіше стане жити.

А одного дня, несподівано, до нас навідалася бабуся у якої ми купили свій будинок. Вона прийшла з однією торбою своїх речей. Стала скаржитися, що життя з дітьми у неї не склалося, вона ніяк не могла їм догодити, а молодь не звикла жити з старенькою, часто просили, щоб та не виходила з кімнати, коли у них гості бувають.

Бабуся стала просити, щоб ми продали їй хату назад, бо за короткий час вона ще гроші не витратила свої, і дітям все не віддала.

Для мене з чоловіком це було такою несподіванкою, що й словами не передати. Я б ніколи не подумала, що таке в житті може статися.

Ми підлаштувалися вже під таке життя і, чесно кажучи, нічого не збиралися змінювати у своєму житті навіть заради бабусі. Як би це не звучало, але ж вона нам зовсім чужа людина!

Я нагодувала стару жінку, пригостила її пирогом та чаєм. Мені стало шкода її, але я по-людськи пояснила, що так не робиться, ми не будемо змінювати своє життя за один день.

Бабуся Олена пішла. А потім я дізналася, що її приютила наша сусідка і старенька стала частенько приходити до нас. Стане біля воріт, стоїть і плаче. Я перші дні не виходила до неї, а потім мені так стало шкода її, що я стала запрошувати її на подвір’я. Ми сиділи і довго з нею розмовляли про життя.

Бабуся Олена розповіла, що має дві доньки, це вони вмовили її продати хату, говорили, що заберуть її до себе. Вона житиме в них по черзі, а гроші поділять навпіл. Але вони хотіли лише гроші, адже ставилися до неї не дуже добре. Що одна донька, що інша не змогли вжитися з мамою старенькою. Просили, щоб вона сиділа в кімнаті своїй постійно, нічого не робила вдома, не мила посуд, їм нічого не подобалося. А просто сидіти Олена не звикла, вдома в неї і курочка була, і гуска, і маленький город, і подруги, а тут і слова мовити ні до кого.

Олена тішилася лише одному, що не встигла віддати гроші дітям. Ми так звикли до бабусі Олени, що самі не помітили, як стали щодня чекати, коли вона прийде до нас, її дуже полюбили наші дітки. Вона щось пекла, готувала. А потім сама нам запропонувала, що буде сидіти з нашими дітками, а я з чоловіком можу шукати роботу у місті, яке недалеко від нас.

Я була безмежно їй вдячна, бо через тиждень у нас вже була робота.

Тепер бабуся Олена живе з нами в своїй хаті, для неї ми виділили маленьку кімнату. Ми працюємо, вона допомагає з дітьми та по господарству, планує садити цього року город.

Я не знаю, як буде далі, але зараз ми усі щасливі. Ми зріднилися наче з цією жінкою. Тепер навіть не уявляємо, як би ми жили без неї. Я ніколи подумати не могла, що чужа людина стане мені такою рідною.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page