fbpx
Життєві історії
Минулого року свекри мої зробили ремонт в квартирі і покликали нас до себе в гості. Чоловік сказав, що все так гарно, йому дуже подобається. А я сказала правду, мовляв, ремонт дешевий, зроблено не якісно. Батьки чоловіка образилися, а Михайло сказав, що ми поспішаємо додому, я була голодною, ми навіть не повечеряли там

Зараз ми з Михайлом навіть не розмовляємо, а чоловік говорить, що в цьому лише моя вина. Але мені теж не подобається, коли він відводить мене в сторону серед людей, і каже мені:

– Стеж хоч трішки за тим, що ти говориш, прошу тебе.

Я не розумію, що я роблю, чи говорю не так? Говорити правду не можна, висловлювати свою думку у будь-якій ситуації також. А ще у мене, нібито, немає хорошого почуття гумору, тому не можна жартувати – все не смішно і не розумно! Що, мені постійно мовчати, виходить, наче у мене своєї думки немає? Щоб я не сказала, все не так і не на часі ніколи. Михайло вже не хоче брати мене з собою до друзів та знайомих, і навіть до своєї рідні намагається поїхати без мене, вважає, що це правильно.

Якось ми з чоловіком запросили гостей з приводу того, що заїхали в орендовану квартиру, ну щось типу новосілля маленького святкували тоді, найближчих людей запросили. Було багато людей: і рідня, і друзі, і колеги мого чоловіка. Справа дійшла до того, що всі стали розповідати якісь анекдоти. Ось і я під загальні веселощі згадала кілька смішних байок з інтернету і теж розповіла щось смішненьке, щоб, так можна сказати, підтримати розмову. Всі сміялися, а мій чоловік спохмурнів відразу. Потім мене відкликає в сторону і почав так серйозно говорити:

– Та помовч ти хоч один раз! Анекдоти твої старі і не смішні зовсім, і розповідати ти їх не вмієш зовсім!

Я кажу:

– Але ж всі люди щиро сміються! Гостям сподобалося. Вони ж такі самі розповідали і нам. все добре, не розумію, чому тобі постійно щось не подобається.

Але Михайло зауважив, що всі сміються з моїх розповідей або для годиться, або наді мною – як це у мене не гарно виходить. Я засмутилася, і тоді вийшла у нас суперечка при гостях. Після цього жартувати я перестала зовсім, постійно думала, що скажу щось недоречне.

А минулого року свекри мої зробили ремонт в своїй квартирі, запросили мене з чоловіком все це оцінити, щоб і нашу думку почути. Якщо правду говорити, мені відразу не сподобалося це, як я тільки ввійшла! Дешеві матеріали, кольори не поєднуються одне з одним, на меблі так і залишилися старі. Загалом, все зроблено трохи без смаку, дешево і не дуже якісно. Михайло сказав:

– Тут так все гарно у вас, затишно!

А я щиро сказала те, що думала, що, як на мене, мені багато чого не подобається і зауважила, що не так. Свекри мої дуже засмутилися, а чоловік відразу сказав, що нам вже пора йти додому, будемо збиратися. Я обурилася: ну ми всі рідні люди, що тут такого? У мене здорова критика, невже я не можу висловити свою думку, чому я маю говорити завжди те, що Михайлу хочеться почути від мене? Чоловік сказав, що це нетактовно і негарно. А я сказала, що я нікого не ображала, просто висловила свою думку.

І так у всьому і завжди на кожному кроці: то скаже при всіх, щоб я мовчала, то в сторону відведе і зауваження зробить. Я тепер сто разів думаю, перш ніж щось при ньому сказати, мені комфортніше спілкуватися з людьми, коли його поруч немає. Чоловік постійно говорить:

– Вдома при мені кажи вже все, що завгодно, я вже звик, але при інших краще мовчи!

Я людина пряма і проста, але не можу навіть висловити своєї думки. Бо чоловік зі мною може потім тиждень не розмовляти.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page