Скоро настане Великдень. Для нашої родини це особливе свято зі своїм таїнством та унікальними традиціями, які ми зберігаємо багато років. Останні декілька років однією з такий традицій стало святкування цього свята у нас вдома.
Родина мого чоловіка приїжджає у гості на декілька днів до нас і відпочивають та святкують. На мене, як на господиню, покладається уся відповідальність приготування святкових страв та розміщення гостей на ніч. Крім того, я неначе, як в тій казці «Попелюшка», я зобов’язана після всіх прибрати та перемити гору посуду, ще й ці всі дні думати, що поставити на стіл своїм гостям.
Минулого року я вирішила змінити свою сімейну традицію та попередила гостей, щоб приходили в гості зі своїм. Звичайно я теж готуватиму якусь частину страв для застілля, але буде набагато легше, якщо мені допоможуть. Склавши меню, я розіслала список всім господиням й попросила визначитися, хто що готуватиме, кому що буде зручно і не принесе великих складнощів.
Про свій вчинок я розповіла найкращій подрузі Наталі, вона посміялася, сказала, що я марно на це все сподіваюся, що такого не буде ніколи, бо родина вже звикла до того, що все маю робити я, тому ніхто нічого нести не буде.
Настала довгоочікувана дата, Ми святкували Великдень. Прийшла вранці з церкви і, нікуди не поспішаючи, я почала готувати страви до столу. Чоловік теж допомагав, нарізав овочі, ставив посуд на стіл.
Зі своїм списком страв я впоралася дуже швидко, адже ще за день до того приготувала все, перемила після себе посуд й пішла наводити красу. Зробила гарну зачіску, приміряла свою новеньку сукню, у мене був гарний настрій, бо я розуміла, що цього року теж зможу посвяткувати, а не буду годити всім, адже чималу частину роботи я передала рідним чоловіка.
Раптом зателефонувала сестра чоловіка Дмитра, зовиця хотіла дізнатися як ідуть приготування і чи в мене вже все готово. Коли я повідомила, що по-своєму списку зробила все, що я мала зробити сама, а решту чекаю від них, вона, несподівано, затихла.
Я теж мовчала, чекала декілька хвилин, що вона буде говорити, а потім запитала чи все в порядку. Мирослава сказала, що вони не сприйняли всерйоз мою пропозицію й ніхто нічого не готував. Потім додала, що у мене ще є час на приготування, поки вони зберуться і приїдуть до нас, поки будуть в дорозі годину дві, я ще багато чого можу приготувати, а якщо ні – то свята не буде. І взагалі від всієї цієї ситуації вона недобре почуває себе і не знає, чи зможе прийти.
Через декілька хвилин мені зателефонувала інша рідня чоловіка й практично повідомила те ж саме. Деякі взагалі заявили, що якщо приходити на гостину з такими умовами, то можна взагалі залишитися святкувати вдома. Передзвонили усі, окрім свекрухи, то ж ми надіялися, що хоч вони з свекром приїдуть. З’явилися вони у зазначений час, правда без приготовлених страв. Привезли з собою торт і фрукти на нарізку.
Коли ми запросили їх до столу, свекруха обурилася, чому так мало приготовано:
– Салат, картопля, смажена риба й запечене м’ясо – це все на таку велику компанію? Сподіваюся, це просто твій такий невдалий жарт. Де інші страви? Давай я допоможу тобі накрити на стіл? – запропонувала здивована свекруха.
– Немає що більше накривати. Все, що я приготувала вже й так на столі, більше нічого немає. Решту страв мали принести ви та інші гості – спокійно пояснила я.
Батьки чоловіка не довго затрималися у нас в гостях. Через хвилин 20 вони поспішно зібралися й відправилися додому, сказали, що це не свято зовсім, що я розігнала усю родину і вони не хочуть бути в нас.
Ми залишилися самі з чоловіком, вперше за останні декілька років. Чесно зізнатися це був найкращий Великдень у моєму житті. Я не стояла цілий день біля плити, не хвилювалася чи всім всього не вистачає, не турбувалася, де кого розмістити та як усім догодити, що будуть не смачні мої страви. Та ще й не довелося цілу годину прибирати зі столу й перемивати гору посуду.
Наступного дня ми з чоловіком прокинулися вже після обіду. Щасливі, виспані в чистій прибраній квартирі. Чоловік теж був задоволений і відпочивший, як і я і погодився зі мною, що всі ці роки ми не святкували, а лише догоджали його рідні. Більше такого не буде, тепер будемо робити так, як добре нам, нехай ображаються.
Фото ілюстративне.
