fbpx
Життєві історії
Минулого року на Різдво ми поїхали до свекрухи і я дуже про це пошкодувала. Чоловік мій наполягає, щоб ми збиралися і їхали, але я не хочу ще раз бачити те, що я бачила тоді

Вже тиждень чоловік мені говорить, що це буде дуже негарно, якщо я не поїду до його мами в село на свята, а я не хочу навіть про це говорити.

Свекруха сама винна, вона постійно робить різницю між дітьми. Внуки від дочки для неї рідні і найкращі, вона готова їм все віддати, а на нашого сина вона взагалі уваги не звертає.

В минулому році ми всі були у неї, діти колядували. Вона дівчаткам зовиці дала по 200 гривень, а нашому сину лише 50.

І справа тут не в грошах, справа у ставленні.

Після весілля ми відразу почали жити окремо, і цей факт мене дуже тішив.

Свекруха до нас не втручалася, у неї була дочка. Я сприймала цю ситуацію позитивно, доки не народився наш син. У зовиці на той час вже було двоє дітей, улюблених внучок свекрухи.

Ні на виписку, ні на хрестини бабуся не прийшла, хоча ми її кликали. Пояснила, що має допомогти доньці.

Чоловік на маму образився, потім дуже довго їй сам перший не дзвонив. Як і вона йому, власне.

Свекруха була повністю поглинута турботами про дітей зовиці, а нашого сина бачила лише раз.

Але на Різдво мама чоловіка традиційно збирала у себе всю сім’ю. Запросила нас. Сина ми залишити нікому не могли, тому взяли із собою.

Свекруха приділила онуку, якого за вісім місяців бачила один раз, рівно п’ять хвилин – поки ми з чоловіком роззувались і роздягалися.

Решту часу вона стрибала навколо дітей зовиці. Я ще тоді звернула увагу на те, що діти сестри отримали подарунки від бабусі, а наш син – ні.

Я подумала, що свекруха просто вирішила, що він ще маленький, а внучки вже доросліші і усвідомлено чекають на подарунки від бабусі.

Зараз нашому синові вже п’ять років, і за весь цей час він на жодне Різдво не отримав подарунок від свекрухи.

Перший раз вона вдала, що забула, потім дарувала такі подарунки, що було видно, що їх збирали за п’ять хвилин до нашого приходу.

Чоловік старанно вдавав, що нічого не відбувається, а я теж мовчала, бо що я могла взагалі сказати?

Проте цього року я вирішила поговорити з чоловіком. Мені було незрозуміло, навіщо ми взагалі їздимо до його мами? Зрештою, у мене теж є мама, і ми до неї можемо поїхати, вона завжди нас дуже чекає.

Чоловік відповів, що це традиція, у них у сім’ї так заведено.

А що так прийнято? Все одно вся увага приділяється онукам і дочкам, ми так, для годиться.

Мені прикро за чоловіка і за свого сина. Про історію з грошима за коляду я вже взагалі мовчу!

Переконую чоловіка цей раз нікуди не їхати і залишитися вдома. Проведемо Різдво в колі своєї сім’єї, а свекруха нехай із зовицею та онуками святкує.

Ми там тільки заважаємо, як мені здається. І сину неприємно, йому хоч лише 6 років, але він відчуває, що бабуся не так добре до нього ставиться, як до його двоюрідних сестричок.

Але чоловік не хоче, каже, що мама образиться. Як на мене, він просто не хоче порушувати багаторічну традицію.

Але я думаю, що час настав все змінити, якщо нас не шанують належним чином, то і не треба туди їхати.

Ну хіба я не права?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page