fbpx
Життєві історії
Минулого року на дачі мені було недобре. Тоді син з невісткою від мене не відходили, скільки вони мені добра зробили. А, як мені стало краще невістка прийшла до мене додому. Катерина сказала, якщо я хочу, щоб вони мене і далі доглядали, то я маю переписати свою квартиру на сина. Але ж у мене ще й донька є, у неї троє діток, хоча вона мені ніколи не допомагає, але у неї немає ні грошей, ні часу. Невістка з сином вмовили мене і я переписала все на Степана. Вони мені все купували, доглядали. А потім я подумала, виходить, що доглядають мене вони через заповіт. Наступного дня я пішла і оформила квартиру на свою доньку. Синові і невістці нічого не сказала, самі дізнаються колись, як прийде час

– Недобре мені було якось в минулому році, в середині літа, прямо на дачі! – розповідає 65-річна Марія Іванівна. – Добре, що син з невісткою були в гостях якраз тоді в мене. Якби не вони, то прямо не знаю, що було б тоді зі мною. Взяли мене в свою машину, і відразу в столицю, в лікарню. Невістка моя там знайомих своїх знайшла, через родичів, поки їхали, здзвонилася з ними. Я лежала на задньому сидінні. Там спеціалісти мене гарно оглянули і залишили у себе, призначили лікування.

Добре, що у невістки Катерини родичі – лікарі. Порекомендували, до кого звернутися, в хорошу клініку, там все зробили в кращому вигляді.

– Вперше в житті так зі мною носилися! – розповідає Марія Іванівна. – Всі ввічливі, люб’язні такі зі мною! В окремій палаті лежала, їжу мені приносили, коли краще стало, найкращу. Просто як у казці!

Треба сказати, що і випадок був серйозний, оскільки все запущено. Але в підсумку все обійшлося. Син з невісткою були поруч весь цей час, все організували і сплатили, і навіть кілька тижнів після виписки оточували Марію Іванівну турботою.

– Вдома все прибрали перед моєю випискою, чистоту навели! – розповідає пенсіонерка з гордістю. – Вже не знаю, чи самі, чи викликали когось на дім. Холодильник заповнили мені продуктами повністю, ліки купили всі потрібні. Мені важкого піднімати не можна було, нахилятися теж – замовляли доставку продуктів додому, поки краще не стало, домробітницю свою Катерина мені надсилала, вона на перших порах допомагала готувати і прибирати. Вони, звичайно, дуже мене виручили в той важкий для мене період, син з Катериною. Не уявляю, що б робила, якби все це сталося, коли я на дачі була одна.

А через пару місяців після того, коли Марія Іванівна відчула себе краще, невістка сказала, що у неї до свекрухи є серйозна розмова. Після того Марія Іванівна запросила їх до себе на чай.

– Катерина відразу почала відверту розмову зі мною, – згадуж пенсіонерка. – Каже, Маріє Іванівно, ми хочемо вам запропонувати заповіт оформити на Степана, ну, на сина вашого. Живіть, звичайно, до ста років, але ви ж бачите, що здоров’я з роками не покращується, проблеми з’являються, а далі їх буде більше. Без грошей і зв’язків, поодинці літній людині складно в наш час. Якщо, мовляв, хочете, щоб ми допомагали і надалі, шукали фахівців, домовлялися, а в майбутньому і доглядали вас – все в ваших руках. Оформіть заповіт на Степана, і ми вас одну не залишимо ніколи.

Дітей у Марії Іванівни двоє: син Степан і дочка Світлана. Степан – цілком успішний, багатий чоловік, у них з дружиною своя квартира, машина, гарна робота у обох. Дітей ось тільки немає. Народжувати Катерина не хоче. Ще на зорі спільного життя з Степаном висловилася на цей рахунок досить серйозно – діти це не її. Цього року Катерині вже сорок, і, напевно, питання з продовженням роду можна вважати закритим остаточно.

Зате у Світлани дітей аж троє – син-підліток від першого шлюбу і майже дворічні дівчатка-двійнята від другого. Онуків Марія Іванівна обожнює, багато допомагає дочці з ними.

Матеріально Світлана живе набагато гірше брата – у них з чоловіком кредит, який вони платять з великими труднощами. Зараз Світлана в декреті, так що непросто подвійно. Вони дуже економлять на всьому, і Марія Іванівна намагається їм допомогти – підсовує дочці гроші постійно і продукти, передає дачний урожай – кабачки, морква, зелень, ягоди. Батьки зятя теж щось дають молодій сім’ї на полегшення їм життя.

– Катерина каже мені, – ось скільки разів Світлана за три тижні до вас в лікарню прийшла, можете сказати? – продовжує розповідь про розмову з невісткою Марія Іванівна. – Жодного разу! А я кажу – ну так у неї діти на руках! Діти їх нікуди, в палату теж з ними не можна. І потім, що там робити їй. А так Світлана дзвонила регулярно, як тільки мене в палату перевели. А Катерина каже – ось так завжди і буде. У Світлани вічно не буде часу, грошей, можливості допомагати, у неї діти. Допомагати вам буде Степан.

– Ну, логічно.

– Тому, мовляв, ми і хочемо, щоб ви оформили заповіт на сина. Це справедливо, всі так роблять – хто матір доглядає, тому і майно. А якщо, каже, не хочете заповіт робити – ваше право. Але наступного разу не ображайтеся: ми з чоловіком будемо допомагати рівно наполовину. Друга частина – зі Світлани. Думайте! Ми зателефонуємо.

– Взяла мене просто своєю переконливістю! – сердиться Марія Іванівна. – Кожен день калатали – ну що ви вирішили, мовляв? У підсумку я сказала, що зроблю заповіт. Поїхали до нотаріуса, все оформили на мого сина. Ну, нічого не скажу, Олег з дружиною мене не забували всі ці дні, поки люди з травня сиділи по домах, а стареньким людям взагалі не рекомендували виходити на вулицю. Продукти мені замовляли, все привозили кур’єри. Скінчилися обмеження – по фахівцях мене провели. До стоматолога мені вже давно треба було. Син і його знайшов, і все оплатив, так що я тепер з зубами навіть я хорошими, ось.

І все б добре, тільки пригнічувала Марію Іванівну якась незрозуміла образа, чи що, на цю «платну» допомогу.

– Тобто виходить, що якби не квартира, то і допомагати мені не треба, чи що? – розводить вона руками. – Що значить – «половина з Свєти»? Ну от немає у Свєти грошей зараз зовсім, а мене зуб турбує. То що виходить, нічого не робити, бо у Свєти немає можливості.

Марія Іванівна – людина старого ґатунку, і їй ці грошові відносини важкі і незрозумілі. Вона ростила двох дітей одна в непрості роки, і жодного разу синові не сказала – ось тобі половина велосипеда, а другу половину йди, питай у свого батька. Так теж не можна.

– Син взагалі мені не сподобався в цій історії! – зітхає жінка. – Катерина мені якісь умови диктує з цим заповітом, а він сидить, ложечкою по блюдечку водить, очі опустив. Та ну! Загалом, думала я, думала, і зробила погану річ. Сходила знову до нотаріуса, і переоформила заповіт. Зробила інше – квартиру повністю дочці переписала, там діти малі, їм потрібніше. Ну а дача – синові. Йому чисто символічно, дача проста у мене зовсім, недорога. Може, за трішки її продадуть. Але їм багато грошей навіщо? Дітей у них немає, квартира є.

– А сказали дітям про новий заповіті?

– Ні. Не стала говорити ні синові, ні Катерині. Не хочу знову все це вислуховувати. Дізнаються про все свого часу. Майно моє, врешті-решт, і ділю так, як вважаю справедливим.

Марія Іванівна тепер живе спокійно, бо знає, що доньку з дітьми не обділила.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixnio.

facebook