З Дмитром ми одружені вже 4 роки. У минулому році у нас в родині була така собі криза, важко згадувати мені про це, і справа ледь не дійшла до нашого розлучення. У цьому всьому, щиро кажучи, звичайно, винні ми з Дмитром обоє: стали менше уваги приділяти один одному, розчинилися у побуті і стали постійно незадоволеними через часті перевтоми на роботі, але ініціатором цього всього виступав все-таки Дмитро, а не я.
Чоловік говорив, що втомився від всього, побут зруйнував наші стосунки, він хоче перепочинку і почати жити з початку. Я точно навіть не знаю, чи в нього була тоді інша, цього напевно вже й не дізнаюся ніколи, хоча люди тоді говорили, що часто бачили його з іншою жінкою.
Потім батьки нас з чоловіком помирили, і не дали нам розлучитися з Дмитром, допомогли впоратися з сімейними проблемами, підтримали нас дуже у скрутний час. Відносини у нас налагодилися, але все-таки осад у мене залишився надовго.
Три місяці тому я отримала спадок від своєї бабусі – однокімнатну квартиру в центрі міста. Ремонту там особливо немає, і сам будинок, в якому квартира знаходиться, старенький, тому для життя ми її не розглядаємо ту невеличку квартиру.
Так як свого житла у нас немає, чоловік пропонує продати її, і вкласти виручені гроші в покупку нашої спільної квартири, для першого внеску якраз буде добре, якщо візьмемо кредит, щоб тепер нам жилося спокійніше, адже буде свій власний дах.
А я б і рада так зробити, але не знаю, чи можна довіряти Дмитрові, якщо один раз він уже намагався зі мною розлучитися. Зараз я продам свою квартиру, ми разом купимо житло, а завтра він знову подасть на розлучення?
Раптом після того, як ми придбаємо житло, він все-таки вирішить від мене піти, і при розділі майна я втрачу аж цілу половину від вартості свого спадку? Розумію, що в хорошій сім’ї навіть близько не повинно бути таких думок у когось з подружжя, інакше для чого жити в шлюбі, але не можу нічого з собою вдіяти: спогади про його зраду міцно засіли у мене в голові і я не впевнена, що він знову так не вчинить.
Мої батьки вважають, що я можу продати свою квартиру, але за умови, що якщо Дмитро хоче купити спільне житло, то нехай половину коштів відразу своїх у нього вкладе, щоб потім не було лишніх питань і непорозумінь.
Та я навіть не знаю, як про це сказати чоловікові, адже він точно образиться на мене. Він ніколи на це не погодиться, скаже, що ми ж не чужі люди, щоб якісь домовленості будувати.
Мені здається, що квартиру цю заповіли лише мені, і тому тим, як нею розпоряджатися, теж вирішувати повинна я. Пропонувала чоловікові здавати її в оренду, а на виручені з квартирантів гроші знімати невеличку квартиру на околиці міста, і відкладати з наших зарплат гроші на покупку загальної квартири, але він так теж не хоче, ображається на мене.
Дмитро каже, що раз у нас загальний сімейний бюджет, то я не маю права шкодувати отриману від бабусі в спадок квартиру, а повинна дозволити використовувати її для нашого спільного блага.
Раніше я б була не проти того, щоб вкласти гроші в купівлю загальної квартири з Дмитром, але після всього, що відбулося у нашій сім’ї і чоловік хотів сам розлучитися, то в мене є побоювання, що я можу в майбутньому про це пошкодувати. Як ви гадаєте, чи варто мені ризикувати у моїй ситуації?
Фото ілюстративне.
