fbpx
Життєві історії
Минулого року батьки запросили мене до себе святкувати Новий рік. Я спочатку не хотіла йти, але з ними жила моя сестра. Віра якраз розлучилася, повернулася до батьків і я вирішила, що маю піти, щоб її підтримати

А якраз після того, як нашої бабусі не стало, мені з моєю рідною сестрою Вірою дісталася двокімнатна квартира від неї у спадок, яку ми, за спільною згодою, вирішили продати й гроші поділили порівно між собою. Це рішення ми прийняли разом. А згодом Віра вийшла заміж і стала жити на квартирі чоловіка, а я залишилась жити з батьками.

В той час, коли я жила з батьками, то взяла квартиру в кредит. На неї пішли усі гроші, які я отримала від продажу бабусиного житла, орендна плата квартирантів, які мені платили за неї щомісяця, коли оселилися там. Я ще й працювала. Квартира була невеличка, тому згодом я виплатила кредит, ще й ремонт змогла зробити.

А ото моя сестра Віра не хотіла нічого відкладати, вона не звикла економити, тому з чоловіком вони жили завжди на “широку ногу”: часто подорожували, купували дорогі речі та техніку. Іноді ще й мені докоряли тим, що я рахую кожну копійку, казали, що я якась жадібна.

Відтоді минуло декілька років. Сімейне життя у Віри не склалося зовсім, згодом вона розлучилась і грошей на власне житло, звісно, у неї не було, тому вона повернулася до батьків і стала жити у них. Все частіше у розмовах з Вірою я відчувала неодноразово якісь натяки на те, що це несправедливо, що я менша донька і живу окремо від мами й тата, а вона старша моя сестра і живе разом з батьками. Я намагалась не приділяти цьому уваги, робила вигляд, що не розумію цих слів, як-не-як вона недавно розлучилась, тому її потрібна підтримка, їй зараз непросто.

Все стало зрозуміло минулого року, наче роз’яснилося все на Новий рік.

Ми сиділи за столом у батьків, адже вирішили святкувати Новий рік у них всі разом, і Віра знову почала розмову про те, як мені пощастило, що я живу окремо у своїй квартирі, не знаю, що таке непрості часи, а вона така зараз нещаслива, так ще й з батьками живе і перспектив придбати своє житло у неї немає. Я вже хотіла почати їй говорити про те, що вона сама витратила бабусині гроші, бо мені ця тема давно набридла, та, несподівано, до розмови долучилися мама й тато. Батьки спокійно стали говорити, що вони також втомилися жити разом з дітьми всі ці роки, хочеться відпочити, пожити для себе, та й Вірі потрібно мати свій дах над головою, щоб вони були спокійні.

Тому вони всі разом вирішили, що найкращим рішенням тут буде те, що варто продати мою квартиру, ми візьмемо з Вірою кредит й купимо дві однокімнатні квартири для себе.

Я й відразу не знала, що сказати, адже не могла повірити в те, що вони щось там вирішують щось за мене. Говорили вони в один голос, наче вже усі разом планували зі мною цю розмову. Я ж стільки грошей своїх вклала в ту квартиру. Я мовчу вже про меблі, ремонт, техніку й інші дрібниці. Чому ж ці роки Віра не могла відкласти гроші, або придбати за них собі житло?

Вже часу відтоді минуло багато. Я своїм рідним пояснила, що не можу віддати своє житло Вірі. Відтоді вони зі мною не спілкуються, а мені прикро, адже вони найрідніші люди мені. Я іноді телефоную їм – Віра навіть телефон не бере, а мама з татом відповідають сухо і коротко, моє життя їх не цікавить зовсім.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page