Новий рік – сімейне свято. Я його не дуже люблю, бо 31-го за день так напрацююся, що сил святкувати вже немає. Колись я весь день допомагала мамі, доки тато з братом прохолоджувалися біля телевізора. Їди готувалося стільки, що можна було їсти не один тиждень.
Десять тарілок холодцю, відро Олів’є, ще п’ять-шість салатів і стільки ж закусок. Два торти, обов’язково два, одного ж не вистачить. На гаряче – голубці та тушкована картопля.
З’їсти ми все це не могли, тому у 3-4 числах мама все це збирала і відвозила в село курям і свиням. Я ніколи не розуміла, навіщо стільки готувати?
Потім життя зі свекрухою. І знову готування. Лише у сім’ї чоловіка до Нового року починають готуватися за тиждень. Вариться те, що можна заморозити. Варений рис у пакет та в морозилку. Буряк, морква – кубиками та в морозилку. Відро голубців зварити і на балкон. Потім відколювати шматками, гріти і їсти весь січень.
Коли ми з чоловіком стали жити окремо від усіх, у перший спільний Новий рік я вирішила – ніякого приготування. Легкі закуски, ікра, ігристе – все, от і весь стіл. Ні, не вийшло. Гості приїхали – свекри з молодшими сином та донькою.
Мені довелося на швидку руку накрити святковий стіл на шість дорослих осіб. А після свята ще й гори посуду, всім принеси, подай. Не свято, а казна що. І так два роки поспіль. А чоловіковим родичам сподобалося відзначати Новий рік не вдома: робити нічого не треба, можна лише святкувати.
Минулого Нового року я не стала готувати нічого. Хоч нам і було сказано: «Ми знову до вас приїдемо!». Я відібрала у чоловіка слухавку і сказала, що у нас плани на новорічну ніч, пояснила ми будемо не вдома.
На мої слова уваги не звернули, і приїхали 31-го в годині шостій вечора. Коли я робила зачіску та макіяж, а чоловік прасував собі костюм. У холодильнику – пусто.
– Куди ви збираєтесь? Ми ж до вас в гості прийшли!
– Ми ж сказали, що нас не буде вдома.
– Як же новорічний стіл? У тебе нічого не готове, ми не встигнемо нічого зробити! Так не робиться!
Я промовчала. Не розуміють люди, що у гості треба ходити лише тоді, коли кличуть. Ми з чоловіком поїхали, випроводивши гостей о пів на восьму вечора. Два квитки до ресторану. Банкет, розважальна програма на всю ніч. Усього чотири тисячі за двох. Ні брудного посуду, ні приготування, ні прибирання. Повернутись додому в чисту квартиру і спати.
Родичі чоловіка з нами не спілкувалися до квітня місяця. Як настав дачний сезон – нас пробачили. Літо пройшло у радісному колупанні на грядках. Не моє літо – літо чоловіка.
Восени, після збирання врожаю, ми з чоловіком знову опинилися на задвірках свекрушиного життя. До початку грудня нам дали спокій. Першого числа вона зателефонувала і запитала, де ми святкуємо цей Новий рік. Поза домом, мама, поза домом. А третього числа вона приїхала. Із двома сумками.
– Горошок – 5 банок, кукурудза – 5 банок, ковбаса копчена – 3 палиці, сирокопчена – дві. Сир плавлений, сир твердий. Прибирай усе, — вказала мені гостя і продовжила розбирати свої бездонні сумки. – Шпроти, сайра, тушонка, ананаси – по 2 банки. Картопля – кілька кілограм.
Я здивовано запитала, що це?
– Вас все одно не буде, ми у вас посидимо. Ще Люба приїде з дочкою. Складай усе, але окремо від ваших продуктів, бо переплутаєш, доведеться потім докуповувати.
Я не стала сперечатися. Але і до продуктів не торкнулася. Пішла до кімнати і зателефонувала чоловікові.
– Може, вдома відзначимо? Мама сама все приготує, – почав вмовляти чоловік.
– Якщо хочеш, залишайся вдома. А я не дарма собі сукню купила, – відповіла я.
Вчора я купила собі квиток але новорічну ніч у той же ресторан. Чоловік каже, що і мене одну відпускати не хоче, і з мамою йому не хочеться стосунки псувати. Я і одна піду. Але й прибирати квартиру та мити посуд після гостей – я не буду. Нехай потурбуються або прибиранням за собою, або одноразовим посудом.
Подобаються їм шикарні застілля – будь ласка, я ж не забороняю. Я просто прошу мене в це не вплутувати. Свято я проведу так, як хочу. Нехай хоч усією сім’єю на мене образяться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.