– У моєї подруги дуже хороша заробітна плата, я вважаю – 10 тисяч гривень, – розповідає 30-річна Олена. – А у хлопця її і того більше – близько 15-ти тисяч. У наш час цілком нормальні гроші, я б сказала, навіть дуже хороші. При цьому вони в кінці місяця абсолютно без копійки залишаються, буквально останні гривні по кишенях збирають. Проживають все, в нуль. Ні запасів, ні накопичень на чорний день у них немає. І нажитого у них не видно. Про що вони думають?
– А з квартирою у них як, у них є своє власне житло? Якщо оренда або кредит, на це багато грошей іде.
– Квартиру подруга з чоловіком орендують, так. У друзів своїх, звичайно, дешевше ринку, на оренді вони гарно економлять. Тому після оплати оренди у них залишається ще досить таки велика сума на руках, з двох зарплат. Яку вони просто проїдають. Як то кажуть, спускають гроші в унітаз.
Сама Олена живе дуже скромно, на відміну від своєї подруги і пишається тим, що прожити місяць може практично на будь-яку суму. На продукти вона принципово витрачає самий мінімум. І навіть не тому, що кошти обмежені. Гроші у Олени є, просто їй дуже шкода витрачати їх на їжу. Адже насититися кашею і чорним хлібом можна нітрохи не гірше, ніж омарами, трюфелями, ікрою, або червоною рибою.
– Ну скажи, який сенс платити більше за той же результат? – сміється Олена. – Який, до того ж, через кілька годин все одно буде в каналізації, вже вибач за таку деталь, бо я не знаю, як це ще пояснити можна? Їжа – це викинуті гроші на вітер, або в трубу. Ну а що, хіба не так?
Тому споживчий кошик самої Олени виглядає ну дуже скромно: найпростіші дешеві крупи, чай, трохи курки, хліб, молоко, кефір, морква з цибулею та картопля. Зрідка дівчина дозволяє собі купити сир, сезонні фрукти – пару яблук або апельсин. М’яса не їсть, на ковбасні вироби навіть не дивиться, вершкове масло, цукор, яйця бере рідко, як ласощі.
Подруга Олени, Світлана, живе зі своїм чоловіком зовсім по-іншому.
Як правило, в кінці місяця як мінімум тиждень подружжя сидить без грошей і дуже економить на всьому. Тому, отримавши зарплату, несуться в найближчий супермаркет і набирають повний віз делікатесів – не гірше, ніж в Новий рік. В візок, не дивлячись, кидають все, що хочеться – гарне охолоджене м’ясо, екзотичні фрукти, червону рибу, який-небудь балик, недешеву пляшку вина, сир і ще якісь фрукти.
І взагалі на їжу протягом місяця у Світлани і її чоловіка йде кругленька сума. Замовляють піцу і суші, купують торти мало не щодня. І дороге морозиво, обідають в кафе, купують дорогі органічні продукти в фермерському магазині, від цін на які у Олени очі розбігаються.
– Скільки-скільки, ти кажеш, помідори коштують, 75 гривень? Да не може бути! – в черговий раз з подивом говорить Олена. – І ти купила? Навіщо? Он, в нашому мережевому супермаркеті помідори за 35 гривень нормальні по акції можна взяти.
– Олено, та хіба ж там помідори? – говорить Світлана. – Їх же їсти неможливо. Ні смаку, ні запаху!
– Нормальні помідори! – стверджує Олена. – Я беру і їм. Мені подобаються. В голову б не прийшло брати помідори за 75 гривень восени!
Нещодавно Олена побачила у Світлани лоточок полуниці.
– Так вона ж на вагу золота зараз в таку пору! – сплеснула вона руками. – Навіщо ти її береш? Ну ти ж не дитина вже. Треба якось вчитися собі відмовляти хоч у чомусь!
– Ну чому не купити щось собі, якщо хочеться, і гроші є? – знизує плечима Світлана. – Навіщо собі відмовляти? Ну, заощаджу я тих пару тисяч в місяць, може навіть 5 за місяць, сидячи на макаронах, і що? Квартиру на ці гроші все одно не куплю. То який сенс в такій економії?
Олена вже нічого не говорила, лише сиділа з великим подивом, бо в голові лише одна думка була: ну як так можна жити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – creativdana.
