Я у своєї подруги Людмили якось запитую – слухай, виплата якась додаткова прийшла за минулий місяць мені, разом з пенсією, невелика, правда, але все ж, тобі теж якесь нарахування прийшло в тому місяці?
А вона рукою махнула так, наче не цікаво їй це все, і каже – я за цими виплатами навіть і не стежу ніколи. Пенсія накопичується на рахунку, а вона взагалі не знає, що там і скільки. І не заглядає туди роками. Її дочка забезпечує від і до. Це ж треба таке щастя мати. Хоча лише вона вважає це щастям, я, звісно, насправді, думаю зовсім інакше.
Моїй подрузі Людмилі трохи більше за шістдесят, її єдиній доньці Світлані – тридцять п’ять років зараз.
Світлана працює в великій юридичній компанії і, судячи з усього, отримує дуже хороші гроші, а тим паче в наш час. У неї своя невелика окрема квартира, новенький автомобіль, недешевий одяг і взуття, а про те, як вона харчується, і говорити немає чого, загалом вона людина працьовита, завжди має якісь справи, старається в роботі.
Людмила виховувала Світлану багато років одна, виростила, дала хорошу освіту – і тепер молода жінка цінний фахівець, її на хороші фірми беруть відразу, як тільки побачать, який вона незамінний фахівець.
Роботу свою Світлана обожнює, займається нею натхненно, видно, що це подобається їй. Повернутися з офісу за північ для неї – звичайна справа. Дочка Людмилу запевняє, що за таку гарну зарплату вона готова натхненно працювати хоч цілодобово.
Лише ось, на жаль, ні дітей, ні чоловіка немає і не було у неї. Я у Людмили запитую – ну хоч чоловік якийсь на приміті є у дочки, заміж вона збирається? А вона відмахується – немає, каже, у неї нікого, їй цього не потрібно. Вона і так щаслива. І дітей вона теж, мовляв, не хоче, з дітьми зараз одні проблеми лише у такий важкий час. Живе одна, вільна, куди захотіла – туди поїхала, що захотіла – купила, має й так щасливе життя. Матері своїй допомагає необмежено, ні з ким не погоджує нічого, сама собі господиня.
Людмилу Світлана дійсно забезпечує від і до. Відремонтувала їй квартиру. при чому зробила гарний ремонт, купила туди нові меблі, сучасну техніку. Систематично заповнює холодильник своїй мамі, купує якісні продукти, возить її по платним дорогим лікарям, одягає-взуває, платить якісь жінці, яка приходить раз на тиждень робити прибирання в квартирі, і просто дає гроші «на життя».
Минулої зими була Людмила в стаціонарі довго, в приватній клініці, хоча там ніякої терміновості не було, цілком можна було почекати. Я Людмилі говорила. Навіщо ти, кажу, такі гроші даремно витрачаєш. Але мене, звичайно, ніхто і слухати не став. Окрему палату з телевізором дочка оплатила, все по вищому класу. А через пару місяців ще і в дуже хороший та дорогий санаторій матір відправила, он як.
Подруга моя вже багато років живе як сир в маслі, в красі і достатку, варто тільки виникнути найменшій проблемі – дочка тут же дістає гаманець і все вирішує за свою маму.
Тільки я їй не заздрю! Недобре це якось, молода жінка не живе своїм життям, а тільки те й робить, що бігає навколо своєї мами. То в поліклініку її везе, то в магазин, то черговий якийсь благоустрій в маминій квартирі робить. Звичайно, який чоловік це буде терпіти і мовчати? Тому і немає у Світлані ні дітей, ні чоловіки навіть. І не буде – через маму!
Людмила завжди усім стверджує, що нічого не просить у дочки – Світлана сама проявляє ініціативу. Оплачує, замовляє, домовляється, везе.
Але Людмила сама ж і не відмовляється ні від чого, все, як належне, приймає А могла б. Я такого не розумію, щиро кажучи. Нехай би донька жила своїм життям! Добре заробляє – ну і добре, от і витрачала б на себе. Можливо, досі б і чоловік був і дітки у неї.
Зайвих грошей не буває, а тим паче зараз, у такий непростий для всіх час і проблеми в країні. Сіла на шию до дочки і спокійно собі так живе, навіть ні про що не думає зовсім.
Мені, щиро кажучи, по-людськи шкода Світлану, так і залишиться одна. А хто про неї подбає на старості років? У самої мене, наприклад, донька, однолітка Світлани майже, вже давно заміж вийшла, минулого року порадувала її внучкою. Тому Світлану мені шкода щиро по-людськи, бо мити її не пошкодує, адже думає тільки про себе. Так хочеться їй допомогти, але чим?
Фото ілюстративне.
