Коли я розлучалася зі своїм чоловіком, це була його ініціатива, так склалося у нас, він мені сказав прямо, що я йому зіпсувала все життя, що якби не я, то в нього було б все по-іншому зовсім! – скаржилася мені моя кума Валентина. – І шлюб його зі мною був великою помилкою, сказав, що навіть найбільшою в його житті. Мовляв, з його гарним розумом, освітою, потенціалом він в сорок років міг би бути ого-го чого досягти в цьому житті, якби поряд з ним всі ці роки була «хороша» дружина, заради якої він був би готовим підкорювати все нові та нові вершини. А я «погана» – не направила його до чогось хорошого, не надихнула, не створила йому міцний фундамент.
Варто було б до слова сказати, що чоловіка Валентини Анатолія я знаю добре, у нього завжди була завищена самооцінка, а сама Валентина щиро кохала його, і всі ці роки нічого не помічала.
– Та не переймайся ти його словами, мало що він там тобі навмисно сказав, – втішають усі друзі та знайомі жінку. – Люди, коли розлучаються, дуже рідко щось хороше і добре один одному говорять, адже хорошого ніхто тобі не згадає, всі згадують лише важкі моменти життя. Найчастіше буває лише так. Ну сказав він щось недобре тобі наостанок, не звертай уваги. Зрештою, він тепер – всього колишній чоловік тобі. Не бери в голову все це.
– Так воно так, – зітхає моя кума Валентина. – Тільки я все одно про це думаю. Адже він дійсно дуже перспективним був по молодості. А зараз – нічого особливого не досяг в житті за стільки років, скільки ми з ним жили в шлюбі.
Я, щиро кажучи, навіть не знаю, що їй порадити їй. Але хіба хороший чоловік скаже таке своїй дружині, навіть колишній? Не думаю, що він хороша людина, їй немає про що жалкувати.
Якщо чоловік перспективним був до шлюбу, то й в шлюбі міг чогось досягти, а якщо не досяг, то винен сам, і дружина тут ні до чого.
Чи я не права тут?
Фото ілюстративне.