Познайомилися ми з Денисом три роки тому. Був корпоратив, весело, я тільки влаштувалася на нову роботу, він там уже був на посаді заступника директора. Хороший, розумний, відразу сказав, що розлучений, має сина. Я теж сказала, що рік як розлучилася і у мене є дочка.

Спочатку у нас зав’язалися дружні стосунки, потім ми багато приділяли часу один одному, потім почали разом проводити більше часу, і через рік вирішили одружитися. Я ніколи не питала Дениса, чому він розлучився з першою дружиною, вважала, що це їхня справа. Спілкуванню чоловіка з сином я теж не перешкоджала.

Усі вихідні Денис проводив з сином, на збори до школи ходив, крім грошей так допомагав. Я в це не втручалася.. До дитини не ревнувала. Адже моя дочка теж з батьком бачилася, і ми з колишнім чоловіком теж спілкувалися у справах дитини весь час.

Пройшов ще рік. І тут я почала помічати, що колишня дружина чоловіка активізувалася – дзвонила набагато частіше, ніж раніше. То їй комод посунути в кімнаті дитини, то люстру повісити, то ранок і сходити треба батькам разом на нього. Дивно, але нічого. Хіба мало причин – може період такий і це просто треба пережити.

Минуло ще пів року: дзвінки стали частішими, чоловік кілька разів залишався у колишньої дружини, пояснюючи, що вона у відрядженні, і просить за дитиною приглянути. А привести дитину до них він не може – не хоче син нову татову дружину бачити.

А тут ще свекруха прийшла, і єхидненько заявила: ти мовляв тут вухами тріпаєш, а колишня моя невісточка вирішила чоловіка повернути, дивись, як старається.

Прийшов чоловік, і я наважилася поговорити з ним серйозно. Запитала, чи бува він не вирішив до колишньої дружини повернутися. Він вислухав мене, посміявся, сказав, що повертатися до колишньої навіть і не думає, а те що дитині допомагає – так що в цьому поганого?

А через тиждень подзвонила його колишня дружина. Повідомила, що чоловіка поверне за будь-яку ціну. Помилково і по молодості розійшлися, а у них дитина врешті-решт. І нова дружина не стінка – посунеться.

І ще півроку минуло: чоловік спочатку сміявся, потім якось засумував, потім сказав, що говорив з матір’ю. Вона теж переконана в тому, що стару сім’ю треба відновлювати. Там син росте. А тут що – чужа дочка і все. Як зійшлися, так і розійтися можна.

Я його уважно вислухала і запитала, що тепер? Він сказав, що не знає. А вранці, поки я була на роботі, зібрав свої речі і повернувся до першої дружини. Тільки записку написав, мовляв все що разом купили тобі залишаю, спільних дітей чи спільної нерухомості у нас немає, ділити нічого – мовляв живи щасливо, до побачення.

Я не знаю, що тепер думати. Ось навіщо так було робити? Як мені тепер повірити ще одному розлученому чоловікові? Чи доведеться до кінця своїх днів бути самотньою?

Фото ілюстративне – ispovedi.