fbpx
Життєві історії
Минуло півтора місяці. Скандал з сім’єю Савиних то вщухав, то розгорявся, все залежало від настрою Катерини. Надя і на вулицю виходити боялася. Один раз зустріла Катерину, так та обізвала по-всякому її на людях, її крики переслідували дівчинку до самого будинку. Село гуло від чуток. – Ой, люди добрі, що творить? Сина рідного знедолив. Все цій віддати хоче, – заголосила Катерина, а Данило просто сів на ганок від несподіваного рішення батька

Рідний онук.

– Тату, у мене проблема, – нерішуче почав розмову Данило. За матеріалами

– Ну, давай, розповідай, – відірвався від читання Ігор, – що сталося?

– Загалом, так, схоже, скоро станеш дідом, – посміхнувся син, – але я не хотів, так вийшло, – поспішив виправдатися він.

– Зрозуміло. Хто вона? – складаючи газету, запитав Ігор. Данило здивувався спокою батька, він чекав бурі гнівних слів, всіляких кар на свою голову, а тут, така тиша, але схоже це затишшя перед бурею. Вона грянула, та зовсім не з того боку.

– Надя Савина, через вулицю від нас живе.

– Знаю. А в чому проблема? Одружуйся!

– Не хочу з нею одружуватися. Навіщо? Я ще молодий, не нагулявся! Подумаєш … дитину чекає.

– Ага, як з дівчиною гуляти, дорослий, а як одружитися ще рано, так? – рівним голосом сказав ущипливо Ігор і голосно крикнув:

– Мати, йди-но сюди. Тут синочок щось повідомити хоче.

– Ну що у вас тут таке? – запитала Катя, витираючи руки фартухом.

– Ось дитина у Наді Савиної від нього буде, а він не хоче одружуватися!

– Правильно. Нічого всяких нищенок в будинок вводити – не так на тих напала!

– Якщо правда від Данила дитина, що тоді? – запитав Ігор.

Катерина рішуче рубонула:

– Це ще довести треба. Данило не такий дурень, щоб чуже дитя годувати.

– А раптом, наш онук буде, що робити будемо? – знову ж таки запитав Ігор.

– Щось я не зрозумію тебе чоловіче, ти батько своєму синові чи сват з боку? Сидиш, думаєш, наш, не наш. Ні б, думати, як сина захистити! Політик, – обірвала його дружина, – я не дам, щоб якась дівка стала моєю невісткою. Для того ми сина ростили і плекали, щоб цим злиденним Савинам дістався такий зять?

– Зять, що нема що взять, – стиха зауважив Ігор, Надя нахмурила лоб.

– Що ти сказав? Так на рідного сина? Зовсім з глузду з’їхав?

– А що Данило? Хорошим зятем буде поки ми з тобою живі, а коли нас не стане, як перекотиполе стане!

– Давайте не каркай, в загальному, так, Данило, скажи Наді, експертизу проводити будемо. Ми їй доведемо, що від іншого нагуляла. Ти все зрозумів?

– Так зрозумів, я зрозумів. Завтра ж скажу, – не піднімаючи голови, сказав син.

– Ото ж бо, не кисни, що не дамося, – переможно мовила Катя і вийшла.

– Мама вийшла, тепер, синку, розкажи, як все вийшло? – попросив батько. Данило збентежено глянув на нього:

– Що, всю правду сказати?

– Ну так, інакше не розберешся, – м’яко відповів Ігор. Данило зморщив лоб.

– Це на свята сталося. У клубі я перебрав з хлопцями. Тому і відключило пам’ять, не пам’ятаю нічого. Отямився в будинку. А привела мене додому, та сама Надя.

Як вона розповідала, коли йшли провулком, я раптом повалив її на траву, ну, в загальному, трапився гріх. Уявляєш батьку, не пам’ятаю і все. Ніби відрізало. А тепер каже, від мене дитину чекає. Я щось сумніваюся.

– І тебе не минула ця чаша, – зітхнув Ігор.

– У сенсі, ця чаша? Кого не минула? Ти що говориш? – не зрозумів син.

– У народі кажуть: діти повторюють долі своїх батьків. Я теж одружився з твоєю мамою таким чином. Любив одну, а взяв іншу. Ось який життєвий парадокс. Відкрию свою таємницю. Була у мене в молодості в місті, де я навчався, дівчина, звали Каріна. Любили один одного, мріяли одружитися.

Та не судилося. Приїхав на свята в село, так само як і ти, хильнув, прийшов до тями в ліжку, сам не зрозумів з ким. І одружився. Хоча не любив твою маму і досі не люблю.

– А як же ти живеш без любові? Це ж яка мука, – здивувався син, – зроду не подумав би. А з боку, ви така ідеальна пара. За що ти себе так покарав, батьку?

– Ти ж не винен, що народився на цей світ. Хто тебе підніме на ноги, виховає? Якби я не одружився, покарав би тебе, невинного. Гріх між нами трапився, нам його і виправляти, а не прирікати дитя на муки.

Це мені так батько вселяв. Так і ти роби. Якщо експертиза доведе, що дитина твоя, то батьківським словом накажу одружитися. А ні, он Бог, ось поріг, йди. А дитя самі виростимо, – рішуче обрубав він.

Минуло півтора місяця. Скандал з сім’єю Савиних то вщухав, то розгорявся, все залежало від настрою Катерини. Надя і на вулицю виходити боялася. Один раз зустріла Катерину, так та обізвала по-всякому її на людях, її крики переслідували дівчинку до самого будинку. Село гуло від чуток.

Нарешті Надя не витримала, пішла до них додому і сказала, дитина не від Данила. Взяла гріх на душу. Катерина переможно хмикнула, мовляв, нарешті все з’ясувалося. Тільки Ігор зауважив, що змучений вигляд дівчини свідчить про зворотне. Надя вийшла з воріт, Ігор наздогнав її, побачив заплакане обличчя, посадив на лавку.

– Тепер говори правду, Надя.

– А що казати? Дитина від Данила. А виходити заміж за нього не буду. Без батька як-небудь виростимо. Тітка Катерина мені життя не дасть, навіть якщо Данило і посватає мене. Я вам не рівня.

– Дурниці. Гаразд, почекаємо результатів експертизи, а тобі вірю. Як прийдуть результати, покажи мені. Катерина може і заховати їх від мене. Домовилися?

Пройшов ще місяць, Надя на вулиці показала конверт Ігору, той відкрив і прочитав папір, там чорним по білому написано, Терешко Данило Ігорович 99,99% є біологічним батьком майбутньої дитини. Ігор рішуче взяв Надю за руку і повів за собою, та не зрозуміла спочатку:

– Ви що робите, дядьку Ігоре?

– Як що? Веду додому невістку з майбутнім онуком чи онукою, – відрізав він.

Надя вирвала руку і відскочила від нього. Поправила волосся і, сумно посміхнувшись, сказала:

– Дякую вам, дядьку, але я не піду з вами. Я рішуче відмовляюся від Данила. А дитину сама вирощу, сама виховаю. Тільки передайте йому, в графі «батько», його ім’я впишу, негоже щоб дитя без по-батькові ходило.

– Може, подумаєш? А Катерині я язик вкорочу, слова проти тебе не скаже.

– Ні, дядьку Ігоре, вже подумала і для себе вирішила. Піду я, – і пішла з понурою головою уздовж вулиці. Ігор стояв, дивився їй услід, потім розвернувся і рішуче попрямував додому. Хвіртку з шумом відчинив, по дорозі штовхнув порожнє відро, по двору пролунав гуркіт і деренчання. На ганок вискочила Катерина і Данило.

– Ти чого, Ігоре, людей лякаєш?

– Наскільки я зрозумів, ти не хочеш одружуватися з Надією, так? Я правильно зрозумів, Данило? Твоя дитина, папір прийшов, – крикнув він.

Син нерішуче знизав плечима і подивився на матір, чекаючи її реакції.

– Ну і що, – войовничо відповіла Катя, – ніхто не винен, сама лягла. Данило, врешті-решт, чоловік, піддався спокусі.

– Тоді слухайте сюди, Данило і ти Катерино. Поки я живий, забезпечу свого онука чи онучку. Данило на мої гроші нехай не розраховує. Не маленький, сам себе забезпечить. Ділянку візьму, будинок побудую. А не стане мене – всю свою частку господарства йому відпишу, а не тій собаці, сину моєму.

– Ой, люди добрі, що творить? Сина рідного знедолив. Все цій пройдисвітці віддати хоче, – заголосила Катерина, Данило просто сів на ганок від несподіваного рішення батька. А то, що так і буде, анітрохи не сумнівався, знаючи рішучий характер свого батька.

Ігор розвернувся і пішов. Не став слухати крики дружини. Він уже все вирішив.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook