fbpx
Життєві історії
Минуло два тижні і біля під’їзду Анатолія Вікторовича зупинилася дорога іномарка. З неї вийшов його син і попрямував до квартири батька. Незабаром вони вийшли вдвох, старенький чоловік попрощався з сусідами, радісно повідомив, що його син забирає жити до себе, але батько ще не знав всієї правди

Анатолій Вікторович повільно вийшов на вулицю. Була сьома година ранку, людей майже не було. Чоловік похилого віку любить гуляти рано вранці один, поки тихо та спокійно надворі, машини проїжджають не часто, люди ще сидять вдома.

Спати довго вранці давно він не може. Добре, що хоч вночі трохи дрімає, тому з самого ранку виходить на вулицю трішки погуляти. Живе Анатолій Вікторович один давно, відтоді, як не стало його дружини.

Сини його Василь та Іван, вже одружені, живуть в іншому місті. Мають хорошу роботу, гарні посади, тому приїхати до батька, не вистачає часу в дітей. Інколи пересилають батькові гроші, щоб совість потім не нагадувала про себе. Та Анатолій Вікторович чекає синів додому, хоче побачити рідних, їх сім’ї, сумує за ними. А вони грошима все замінять, і знову надовго не дають про себе знати.

Сусідам Анатолій Вікторович усім розповідає з гордістю, що сини його рідні не забувають батька, телефонують до старенького щодня, звуть до себе жити, але він сам не хоче. Дім є дім. Слухають його сусіди мовчки, хоча мають свою протилежну думку. Вони давно знають, що забули діти про свого батька, але Анатолія Вікторовича не хочуть переконувати протилежному. Нехай розповідає, якщо йому від цього легше.

Одного разу дідусь занедужав. Сусіди хотіли повідомити синам, але номерів їхніх телефонів у старенького дідуся не було. Один сусід телефонував до старих друзів, дізнавався, як і в кого можна знайти зв’язки, щоб передати Василеві та Івану про те, що батько занедужав. Нарешті йому поталанило, знайшов знайому, яка їхала в місто, де жили сини Анатолія Вікторовича. Сусід написав повідомлення для них, і просив знайому, щоб та передала їм цю новину.

Минуло два тижні відтоді, біля їхнього під’їзду зупинилася дорога іномарка. З неї вийшов Василь, і рішуче попрямував до квартири батька. Які розмови вели між собою син і тато, ніхто не знає й досі. Та через дві години вийшли вдвох із квартири, Анатолій Вікторович попрощався з сусідами, син запросив до себе пожити, з гордістю повідомив він. Дякуючи своєму турботливому сусіду, дідусь не залишився один на старості років, коли йому потрібен хороший догляд. Але далеко не в кожного є такі сусіди.

Цінуйте батьків поки вони з вами, адже може бути пізно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page