Весняне сонце ледь торкалося підвіконня у затишній київській квартирі, де Микита з набором викруток та балончиком із мастилом, проводив ретельну інспекцію кожної петлі та кожного гвинтика.
До будь-якого візиту тещі він готувався так, ніби очікував на перевірку з боку інспекції або контролюючої служби.
Він власноруч підтягував полиці, перевіряв надійність ніжок стільців і змащував замки, щоб жоден зайвий звук не порушив тишу під час майбутньої вечері.
— Микито, ти знову за старе? — Дарина, почувши характерне брязкання металу у вітальні, вийшла з кухні й побачила, як чоловік все ретельно перебирає.
— Нічого особливого, Дашо. Просто ящики почали ходити якось туго, вирішив перевірити напрямні, — не піднімаючи голови, буркнув він у відповідь.
— А, розумію. Маму чекаєш? — з легкою іронією посміхнулася дружина. — Навіщо ти так нервуєш щоразу? Вона ж загляне всього на пару годин, поп’є чаю і поїде до себе на Оболонь.
— І за ці пару годин вона влаштує мені повний «технічний огляд»! — Микита нарешті випростався і почав імітувати тон тещі, який був напрочуд схожим на оригінал. — «Микиточко, а чому це двері у ванну скриплять, як у замку з привидами?», «Синку, а що це за пляма на плінтусі?», «А чому кран на кухні капає рівно раз на три секунди, ти що, не чуєш цього ритму?».
Дарина не витримала і голосно розсміялася, прикриваючи рот долонею.
— Ну припини! Їй просто сумно на пенсії, от вона і шукає, до чого б причепитися. До мене вона чіпляється не менше, повір! Але я ж не сприймаю це як особисту образу.
— Ти — її рідна донька, ти можеш просто віджартуватися або навіть поставити її на місце одним поглядом. А якщо я бодай слово скажу всупереч її «цінним порадам», я в ту ж мить стану ворогом номер один для всієї вашої родини!
Микита мав вагомі причини для такого занепокоєння.
Він досі здригався, згадуючи їхню спільну поїздку на дачу три роки тому.
Тоді Інна Володимирівна довірила йому «найсвятіше» — приготування шашликів на честь відкриття сезону.
Микита з ентузіазмом взявся за справу, але раптовий порив вітру роздмухав вугілля до стану некерованої доменної печі, і м’ясо вкрилося товстим шаром чорного вуглецю.
Те, що він вислухав того вечора, могло б лягти в основу підручника з деструктивної критики.
— Це що, вугілля для каміна?! Ти взагалі бачив, що коїться в мангалі? Чим ми маємо вечеряти? Який же ти безпорадний у побуті, Микито! — гриміла теща на весь кооператив.
Цю історію Інна Володимирівна зробила своїм улюбленим анекдотом, який вона розповідала при кожній нагоді, обов’язково в присутності зятя.
— Ой, Даринко, — зітхала вона за святковим столом, — і як ти тільки за нього вийшла? Якщо ви, не дай Боже, розлучитеся, Микита ж просто не матиме, що їсти біля порожньої плити, бо навіть яєчню, мабуть, спалить до стану антрациту!
Чоловік старанно ковтав образи, стискаючи зуби так, що й говорити не міг.
Він не хотів провокувати конфлікт, який міг би затьмарити життя Дарині.
Проте з часом він винайшов стратегію виживання: замість того, щоб сперечатися, він став ідеальним виконавцем.
Інна Володимирівна була жінкою енергійною, хоча й самотньою.
У її квартирі завжди знаходилася робота, що потребувала чоловічої сили.
Щоб задобрити тещу, Микита почав сам пропонувати допомогу.
— Мамо, у вас у коридорі лампочка ледь жевріє. Давайте я заміню, у мене якраз у машині є запасна світлодіодна.
— Ой, синку, справді? А то я вже тиждень боюсь на ту табуретку ставати, коліна вже не ті, — здивовано відповідала теща, придивляючись до зятя з новою цікавістю.
Далі — більше. На кожну зустріч Микита приходив із набором інструментів.
Він змастив усі петлі в її оселі, полагодив ніжку ліжка, яка видавала жахливий звук при кожному русі, виніс на смітник стару шафу з балкона, яку не могли зрушити з місця роками, і перебрав усі крани.
Йому було не до вподоби проводити вихідні в оточенні запаху оліфи та пилу, але результат перевершив очікування.
Коли мати Дарини побачила, з якою точністю та українською хазяйновитістю зять підходить до кожної дрібниці, її льодяне серце почало танути.
Невдовзі гострі шпильки змінилися стриманим схваленням. Тепер, зустрічаючи сусідок біля під’їзду, вона з гордістю заявляла:
— А мій Микита — просто знахідка! У нього руки золоті, все вміє, все до ладу доведе. Не зять, а справжній скарб!
Коли вона приходила до дітей у гості, замість критики звучали компліменти:
— Відразу видно, що в домі є справжній господар. Все блищить, все працює. Молодці!
Микита вже було вирішив, що переміг у цій затяжній суперечці, але він недооцінив «апетит» доброти.
Чим більше він допомагав, тим вибагливішими та нахабнішими ставали прохання тещі.
Тепер вона не просто просила полагодити кран — вона почала планувати глобальну перебудову свого життя за його рахунок.
— Микиточко, я тут шпалери чудові пригледіла, з ліліями. Треба б у вітальні переклеїти. А потім і підлогу б циклювати, бо паркет уже зовсім тьмяний. А стеля? Ти бачив ту стелю? Вона ж жовта, як осінній лист, треба освіжити водоемульсійкою.
Так Микита став постійним мешканцем тещиної квартири по суботах та неділях.
Його власні справи, відпочинок із дружиною та походи на футбол залишилися в минулому.
Він мовчав, боячись зруйнувати цей крихкий мир, поки одного разу ситуація не вийшла за межі здорового глузду.
Це був розпал робочого тижня.
Микита сидів в офісі, намагаючись звести складний квартальний звіт, коли його телефон почав вібрувати від безперервних дзвінків тещі.
— Микито! Привіт, синку! Я не дуже відволікаю? Знаю, що ти зайнятий, але у мене тут катастрофа вселенського масштабу!
— Що сталося, Інно Володимирівно? — роздратовано запитав він, відчуваючи, як починає сіпатися око.
— Пральна машина! Вона зупинилася прямо посеред циклу і не працює зовсім! Вся панель погасла, всередині вода, вона заблокована! Що мені робити?
— Просто вимкніть її з розетки, зачекайте п’ять хвилин, і замок має відкритися автоматично, — втомлено продиктував Микита.
— Ні-ні, ти не розумієш! Вона повна води, там дорогі речі, вони зіпсуються, якщо їх зараз не дістати! Треба щось робити негайно! — голос тещі перейшов на панічний ультразвук.
— Але я на роботі, у мене дедлайн! Я зможу заїхати тільки ввечері, після сьомої.
— Микито, ти не можеш так зі мною вчинити! Пам’ятаєш той випадок на дачі, коли ти спалив шашлик? Я ж тоді не покинула вас голодними, я за годину запекла курку, врятувала твою репутацію перед гостями! Тепер твоя черга рятувати мене. Я чекаю негайно!
Коли вона знову витягла ту історію з «вугіллям», Микиту накрила хвиля холодної люті.
— Добре, я зараз відпрошуся і приїду. Але попереджаю: якщо там згорів модуль керування, я нічим не допоможу, доведеться викликати майстра!
— Ой, дякую, ти мій рятівник! Чекаю!
Микита, відчуваючи себе останнім дурнем, згріб речі, вигадав якусь нісенітницю для начальника і помчав через усе місто.
Через пів години він уже стояв під дверима тещі, задихаючись від швидкого підйому на четвертий поверх.
Проте замість того, щоб впустити його всередину, Інна Володимирівна сама вискочила в під’їзд, уже одягнена в святкове пальто.
— О, як швидко! Молодець! — вона енергійно зачинила двері на два оберти ключа.
— Зачекайте. А машина? А речі, які «гинуть» у воді? — застиг Микита з сумкою інструментів у руках.
— Та з моєю машиною все гаразд, працює як годинник. Це у Валентини Георгіївни, моєї найкращої подруги, біда трапилася! Вона бідна, самотня, діти в Польщі, допомогти нікому. Я їй так і сказала: «Валю, не плач, у мене зять — майстер на всі руки, він тебе виручить!». Поїхали швидше, вона на іншому березі живе, нам ще через міст Патона тягнутися.
Микита на мить втратив дар мови. Він дивився на тещу і не міг повірити власним вухам.
— Тобто, ви висмикнули мене з роботи, змусили брехати керівництву, щоб я поїхав лагодити техніку якоїсь Валентини, яку я в очі не бачив?!
— Ну чого ти так кип’ятишся, Микиточко? Валя — дуже хороша людина, вона мені як сестра. Треба ж допомагати ближнім. Тобі що, важко подивитися одну машинку?
— Знаєте що, Інно Володимирівно? З мене досить! — голос Микити зазвучав так твердо, що теща мимоволі зробила крок назад.
— Що це за тон? Що ти собі дозволяєш? — обурилася вона, намагаючись повернути контроль над ситуацією.
— Я вам не безкоштовне бюро ремонтних послуг і не ваш особистий кріпак! Я терпів ваші вибрики, я перетворив вашу квартиру на виставковий зал, я мовчав, коли ви висміювали мене перед друзями. Але маніпулювати моїм робочим часом і моїм життям заради ваших подруг — це вже занадто! Їдьте до своєї Валентини самі, а я повертаюся на роботу.
— Якщо ти зараз підеш, я розповім Дарині, який ти егоїст! Я всім сусідам розкажу, що ти — лише імітація чоловіка, яка нездатна допомогти літній жінці! — Інна Володимирівна перейшла до образ.
Микита зупинився біля сходів і спокійно подивився на неї.
— Кажіть що хочете. Складайте легенди, пишіть оголошення на під’їзді. Мені байдуже. Але більше жодного цвяха у вашому домі я не заб’ю. А Дарині я розкажу все сам. Нехай вона дізнається, як її мама «рятує» чужі пральні машини моїми руками.
З цими словами він пішов геть.
Це було відчуття неймовірної легкості, ніби він скинув із плечей важкий рюкзак із цеглою.
Звісно, реакція тещі була передбачуваною.
На найближчому сімейному святі вона знову повернулася до своєї старої тактики.
— Ой, Даринко, — почала вона, демонстративно зітхаючи, — бачу, твій чоловік зовсім розлінився. Просила його допомогти самотній жінці, а він, така черствість, така невдячність. Куди котиться цей світ?
Але цього разу Микита не став мовчати і стискати зуби.
— Інно Володимирівно, якщо вам так шкода самотніх жінок, то найкраща допомога — це викликати професіонала. Ось, тримайте візитку гарного сервісу. Вони приїжджають за годину, беруть недорого і, головне, не спалюють шашлики, — він посміхнувся так щиро і роззброююче, що теща на мить втратила дар мови.
Вона намагалася тиснути на Дарину, вимагаючи «навчити чоловіка поваги», але донька несподівано стала на бік чоловіка.
— Мамо, — спокійно сказала Дарина, — Микита має право на свій час. Він не зобов’язаний обслуговувати весь твій список контактів. Якщо тобі потрібен ремонт — ми допоможемо фінансово, але не смикай його через дрібниці.
З часом стосунки між тещею та зятем перейшли у фазу «нейтралітету».
Інна Володимирівна більше не намагалася маніпулювати ним, бо зрозуміла: Микита навчився казати «ні» тактовно, але безапеляційно.
Наслідки цієї ситуації виявилися різними. Теща тепер змушена була оплачувати послуги майстрів, що дещо спорожнило її гаманець, але змусило більше цінувати чужу працю.
А Микита нарешті відчув себе господарем власного життя.
Він перестав боятися її критики, бо зрозумів: справжній авторитет завойовується не безвідмовністю, а вмінням відстоювати свої кордони.
Тепер, коли Інна Володимирівна приходить у гості, вона справді п’є чай і розмовляє про погоду чи новини, не заглядаючи за плінтуси.
А Микита іноді, суто з власної волі, приїжджає до неї, щоб справді допомогти в чомусь важливому, але робить це тоді, коли йому зручно, і тільки для неї.
І в цьому новому порядку виявилося набагато більше справжньої поваги, ніж у роках фальшивої покірності.
А як ви вважаєте, де проходить межа між допомогою рідним та відвертим маніпулюванням?
Чи правильно вчинив Микита, обравши конфлікт замість спокійного спілкування і життя з вимогливою тещою?
Фото ілюстративне.
