З чоловіком своїм я розлучилася з його ініціативи. Микола просто пішов до іншої і в один день залишив мене.
Офіційно розлучення ми з ним поки не оформили, мені не до того було, а йому, напевно, печатка в паспорті поки не заважає зовсім. Двоє у нас дітей, звичайно ж, залишилися вони зі мною, про інше й мови не велося на той час ніким.
Три роки після того, як ми вже не жили разом Микола, за нашою спільною домовленістю платив аліменти, і особливого інтересу до дітей не виявляв ніколи. Чоловік лише іноді телефонував мені і запитував про дітей, інколи відвідував їх після свят, і раз на місяць возив кудись погратися чи в кіно.
Речі для дітей купувала завжди я сама, сама оплачувала та водила їх на гуртки, постійно збирала до школи, в цьому чоловік мені зовсім не допомагав.
До його нової панянки я, щиро кажучи, симпатії ніколи не відчувала, воно й зрозуміло і не хотіла, щоб наші діти якось з нею взагалі бачилися, тому і мови бути не могло ні про які поїздках до тата на вихідні, тай його особливої ініціативи не було, усім так було зручно, можна сказати.
Мені, звісно, було таки трохи шкода, що діти ростуть без участі в їх житті рідного батька, але в цілому, такий розклад всіх влаштовував.
Нещодавно ситуація наша чомусь змінилася в іншу сторону: чоловік розійшовся зі своєю співмешканкою, і тепер йому, мабуть, стало нецікаво, захотілося змінити життя. Він, несподівано, згадав про існування своїх рідних сина і дочки – запросив їх минулого місяця пожити до себе, сказав, що скучив і хоче тепер більше часу проводити з дітьми.
Спочатку ми не домовлялися про те скільки часу діти житимуть з ним, і так вийшло, що дітвора провела у свого рідного тата аж два тижні, їм сподобалося.
А з часом, коли я спробувала слово сказати про аліменти за цей час, адже розраховувала відкласти частину грошей, щоб дітям купити зимовий одяг, а інше витратити на їжу для них, то чоловік мені відразу сказав, що в цьому місяці він мені нічого платити не збирається. Більш того, за його словами, якби син з дочкою прожили б у нього ще хоча б десь один тиждень, то аліменти платила б йому я сама.
Щиро кажучи, я навіть сперечатися з ним не стала, так як розгубилася, не могла потрібних слів дібрати, щоб пояснити. Раніше він ніколи не заперечував свої зобов’язання щодо фінансового забезпечення наших діток, а тут, мабуть, вперше провів з ними так багато часу, відчув себе якимось особливим батьком. Мені щиро прикро за це, я все сама роблю для дітей, кожна мама мене зрозуміє, чого лише варті безсонні ночі, коли дитина занедужає. Хіба все це можна оцінити якоюсь тисячею гривень?
Для мене це почути було дивним, так як всі найскладніші періоди життя дітей я справлялася з ними сама, без будь-якої допомоги свого чоловіка – їхнього батька. А зараз, коли вони стали більш-менш самостійними, він вирішив проводити з ними більше часу.
Думаю, що важливу роль в цьому питанні відіграють гроші – тато просто вирішив таким чином зняти з себе фінансові зобов’язання, і не давати мені зовсім коштів для діток.
Не хочу, щоб було так, як він каже. Незрозуміло, коли у нього з’явиться нова подруга і він відвернеться від нас знову, і як вона поставиться до наших з ним дітей. Також думаю, що будуть відчувати діти, коли тато згодом знову про них забуде на цілі місяці, як це вже було. Та й аліментів там не така вже й велика сума, але нам з дітьми вони потрібні, сама я їх не прогодую. Мені хоч на продукти їх вистачає на деякий час.
Навіть не знаю, як діяти в цій ситуації далі. І чи зрозуміє Микола колись мене?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
