В цьому році до нас на свято Миколая мали прийти гості. Я сама їх покликала, подумала, що у чоловіка подвійне свято – 50-річчя і іменини. Заразом і відмітимо. З Миколою у шлюбі ми вже 26 років, єдину доньку нещодавно заміж видали.
Чоловік мій вже багато років їздить на заробітки. Я працюю секретарем в сільській раді, зарплата у мене невелика, але я завжди при справі. А от Микола років 15 тому як почав їздити на заробітки, так досі і працює за кордоном. Приїжджає додому лише два рази в рік: на зимові свята і в липні на тиждень-два.
Ми вже звикли жити без батька і чоловіка. Зате за зароблені ним гроші ми збудували собі гарний будинок, Микола доньці квартиру купив. Треба було бачити очі сватів, коли ми перед усіма гостями подарували молодятам ключі від квартири. В новому помешканні ми їм ремонт зробили, меблі купили – лише заходь і живи.
Донька відколи заміж вийшла і в квартиру оселилася, в село до мене майже не приїжджає, каже, що часу у неї нема. А чоловік на заробітках, то ж більшу частину часу я вдома сама. Будинок у нас просторий, двоповерховий, часом так сумно стає, що словами не передати. От я і вирішила покликати родичів, сватів, дітей, нехай в домі хоч трохи буде весело.
Микола зазвичай повертався із заробітків в кінці грудня, але в цьому році в зв’язку з святкуванням його ювілею ми домовилися, що він приїде 19-го зранку. А гостей запросили на вечір.
Я готувалася до прийому гостей, давно стільки продуктів не купувала і стільки страв не готувала. Не хотілося скупитися, чомусь цього року я вирішила відсвяткувати, що називається, на широку ногу.
Ввечері 18-го у мене задзвонив телефон. То був Микола. Питаю його, як дорога, а він мені каже, що нікуди не їхав. Я спочатку думала, він жартує. Але коли зрозуміла, що ні, аж присіла.
Ще до кінця нічого не розуміючи, питаю, що сталося, адже завтра у нас буде повна хата гостей, люди прийдуть його з ювілеєм вітати. А він тоді і каже, що не сталося нічого, а не приїде він тому, що має намір зі мною розлучитися.
Пояснювати нічого не став, причина проста – у нього на чужині є інша, при чому, багато років. Микола з образою мені докорив, що я ніколи про нього і не думала, що для мене важливими є і були лише гроші. А він хоче родинного тепла і людського щастя.
Тобто у всьому винною вийшла я. Наче я одна дружина на світі, чоловік у якої на заробітках. Та якби не це, то як би ми взагалі жили? Гостей я прийняла як слід, пояснила, що Микола просто затримався в дорозі. А сама частувала їх і місця собі не знаходила – як же тепер жити далі?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
