fbpx

Микола привів мене знайомитися до батьків. Моя майбутня свекруха ходила по кухні в якомусь старому халаті, скрізь бруд, підлога жирна. На вечерю вона приготувала картоплю, сало, оселедець, я навіть не знала, як мені це їсти

Не хочу, щоб хтось про мене подумав щось недобре, я не така вже й нехороша людина, яка все тримає в ідеальній чистоті і має претензії до всіх та до всього, але мене мої батьки привчили ще з раннього дитинства до елементарного порядку в своїй оселі.

Речі – на поличку, брудне – завжди потрібно помити, негарне – протерти і виправити все. За таким же принципом я виховувала свою молодшу сестру, коли ми з нею жили разом в одній кімнаті, я просто вже звикла до такого.

Так склалося, що я вже й сама полюбила порядок та затишок в домі.

Миколу я щиро покохала ще відразу після нашого знайомства. Він – молодший син своїх батьків з багатодітної сім’ї. Старші діти вже давно роз’їхалися, хтось вже має свої сім’ї, а Микола мій жив і далі зі своїми батьками.

Спочатку в якості нареченого він приїжджав до мене, а потім, вже коли вирішили одружитися з ним, він привіз мене в свою трикімнатну квартиру.

Я коли ввійшла перший раз в його квартиру, була дуже здивована, бо такого ще, щиро кажучи, не зустрічала зовсім. В батьків Миколи вже немає малих дітей, але в квартирі не було зовсім порядку, скрізь лише один бруд. Все валяється по квартирі, кухня жирна, брудна, підлога чорна, гора брудного посуду скрізь, стільки ганчірок непотрібних навколо розкидані. Але найгірше – це запах, який був у їх квартирі. У них ще живе два кота, за якими ніхто так, як потрібно, не прибирає, за тваринами в квартирі особливий догляд потрібний. Ніколи б не подумала, що повернуся сюди в якості другої господині.

Батько Миколи був тоді на роботі, а по квартирі ходила мати мого майбутнього чоловіка, в старому вицвілому халаті, таке враження, що він вже років 10 у неї. Нічого не сказати – вона привітна жінка, спокійна така, проста, вечерю готувала до приходу свого чоловіка, потім нас за стіл посадили для знайомства. Їжа була теж не якась там особлива, а така собі проста: картопелька, сальце, оселедець, котлетки. До речі, я майже не їла – цуралася.

Але переїхати до них після скромного весільного вечора все ж нам довелося. У нас жити ніде: стандартна маленька двокімнатна квартира, в одній кімнаті тато з мамою, в іншій – моя сестра живе, а у батьків Миколи простора трикімнатна квартира.

У моєму місті мене нічого не тримає – я студентка-заочниця, а от чоловікові кидати роботу не можна, тим більше вона так близько до будинку і заробляє він непогано, а зараз знайти нову роботу непросто з хорошою оплатою праці. Але він початківець, кар’єра тільки починається, тому наймана орендована нам поки не по кишені. Розрахували, що приблизно через рік, а, можливо, трішки раніше, ми вже зможемо взяти кредит і у нас буде своє власне житло, за яке ми по трішки виплачуватимемо гроші.

Нічого не поробиш, треба було закатати рукави і братися за прибирання. Свекруха працює позмінно, і тому я дочекалася, коли батьки Миколи будуть на роботі і вирішила зробити їм сюрприз.

За один день це було зробити неможливо, прибирати і мити там потрібно було мити абсолютно все, але кухня і санвузол блищали. Але сюрприз був не дуже приємний – мене трохи похвалили, але тут же почалися претензії: ніхто не міг знайти що і де лежить, усі шукали свої речі. До того ж я повикидати все не потрібне: тріснуті пляшечки якісь та баночки, рушники-лахміття. Цього мені свекри не вибачили.

Це було наше перше непорозуміння. Мене попросили «не лізти до чужих речей, до яких я не маю жодного відношення». Мовляв – хочеш, дотримуйся в своїй кімнаті порядок, що, до речі, я і роблю. Мені так прикро було від всього тоді, чоловік вмовляв все забути, а батьки Миколи навіть не вибачилися. До того ж через дві доби на кухні знову був безлад. Я нам з чоловіком готую окремо, мию тільки свої тарілки і каструлі, купила електрочайник в свою кімнату для чаю-кави, загалом потрібно мати своє абсолютно все.

Друге непорозуміння було через котів. Я їх не пускаю в нашу кімнату, щоб там хоч було провітрено, але якось виходити в ванну і в туалет треба. Мене аж розчарувало повністю, коли я мила їх лотки і прибирала купки. Потім сказала свекрусі, що так не можна жити, адже ми з ними живемо теж, ми молода сім’я, плануємо мати діток, потрібно з цим щось робити. Але моя свекруха була незадоволена. Нехай вдома все смердить, але котики повинні жити так, як звикли. І Микола такого ж думки, як його батьки. Він просто звик до такого життя, вони всі звикли так жити і тепер здивовано дивляться на мене, не розуміють, чому мені нічого не подобається, адже все нормально.

Один раз я вирішила підійти до ситуації хитро. Щось розговорилася зі свекрухою про домашнє господарство. Стала їй розповідати, які і для чого краще купувати засоби, так щоб особливо не перетрудитися під час прибирання. Мама Миколи слухала мене байдуже і сказала спокійно: «Яйце курку не вчить!» Не знаю, що на мене найшло, але я вже не хотіла мовчати: «Ну треба ж колись прибирати це все, у вас в квартирі такий безлад, а ви людина доросла. У вас же все жирне і брудне, купа ганчірок скрізь давно непотрібних, не пройти і гостей не покликати!» Мама Миколи образилася на мене.

Ось уже минуло 4 місяці як я в них живу. Я не знаю, як всіх привчити хоча б до елементарного порядку.

Байдуже вже їм усім, що ремонт востаннє був в 90-х роках, що меблі того ж доісторичного часу, але я втомилася в кухні готувати в гумових рукавичках. Я сиджу зараз багато часу вдома, тому що багато займаюся навчанням, намагаюся не виходити з кімнати, але якщо виходжу – лише засмучуюся, коли все бачу. Мене слухати ніхто не хоче, усім таке життя здається нормальним, іншого вони не бачили ніколи.

Можливо підкажете спосіб – як привчити дорослих людей елементарним правилам чистоти, щоб кожна спроба не закінчувалася непорозумінням? Не можу більше на все це дивитися, вже думаю про переїзд, але чоловік і слухати цього не хоче.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page