Микола заперечив дружині, що це не її дім, а дім їхнього сина. А якщо дім куплений за гроші сина, то він теж має право на частку в ньому
Галина вийшла заміж в 22 роки за свого одногрупника Миколу. Зустрічалися ще з третього курсу, а після закінчення вузу одружилися. Мамі відразу майбутній зять не сподобався, просила доньку не поспішати, але Галина нікого не слухала. Це було перше кохання, тому недоліків нареченого вона бачити не хотіла.
Через рік у них народився синочок Дмитрик, відтоді чоловіка як підмінили – почав пізно приходити додому, а дружині говорив, що вона погана господиня.
Коли синові було три роки, Микола вперше не прийшов ночувати додому. Повернувся на наступний день, нічого не пояснюючи. Галина плакала, а мама лише хитала головою і повторювала: «А я казала тобі, доню, не треба було виходити за нього заміж. Не має він душі…».
Відтоді Микола часто не ночував вдома, а дружині гонорово заявляв: «Якщо щось не подобається – сама на розлучення і подавай». А потім Микола зник і з життя Галини, і з життя сина. Галина взяла Дмитрика і поїхала до свекрів. Батьки чоловіка повідомили, що тепер у Миколи є інша жінка – Марина, і вони разом поїхали за кордон. Галині на той момент було всього 27 років.
30 років пролетіли як один день. Тяжко було Галині всі ці роки – довелося заочно закінчувати навчання в інституті, ростити сина і якось з усім цим давати собі раду. Микола ніякої участі у вихованні сина не брав, навіть аліменти не платив. Але його батьки, ніби відчуваючи провину за те, що виховали такого сина, допомагали онукові чим могли.
Дмитро виріс, Галина зробила все для того, щоб син мав вищу освіту. А після закінчення університету Дмитро поїхав на навчання в Німеччину, там і залишився. Галина тішилася успіхами сина, але залишилася зовсім одна – її мами не стало кілька років тому, а своє особисте життя вона більше не захотіла влаштовувати, жила для сина.
Галина була дуже віруючою людиною, вважала, що якщо Микола її шлюбний чоловік, то інші – це великий гріх. Заміж вона більше не вийшла. Син, коли підріс, не раз сам радив мамі виходити заміж, бо вона заслуговує на щастя, але та вперто відмовлялася.
У Дмитра справи йшли дуже добре, в Німеччині він одружився, заснував власну фірму, не раз забирав Галину до себе, та й взагалі, кликав жити на постійній основі, але Галина все відмовлялася, не хотіла заважати сину. Зате син збудував для матері гарний будиночок, саме такий, про який вона мріяла.
Одного разу ввечері хтось постукав у двері Галини. Миколу вона відразу впізнала, хоч і пройшло 30 років. Колишній чоловік прийшов миритися. Галина впустила його до хати. Микола почав скаржитися, що життя у нього не склалося – Марина від нього пішла і забрала все спільне майно; батьків давно не стало, а в їхній квартирі тепер господарює його молодша сестра. От він і згадав про свою першу дружину, почав говорити про те, що лише вона є для нього справжньою, адже з нею він присягав перед Богом.
Галина слухала його, почекала, поки він доп’є каву, і попросила назавжди покинути цей дім і ніколи більше тут не з’являтися. Але Микола заперечив дружині, що це не її дім, а дім їхнього сина. А якщо дім куплений за гроші сина, то він теж має право на частку в ньому.
В цей час задзвонив телефон, Галина побачила, що телефонує Дмитро. Микола сам підняв слухавку і почав було щось говорити синові, але Дмитро обірвав його на півслові і попросив зникнути з їхнього життя назавжди.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
