Тамара – менша донька Олени. Якщо про старших двох всі знали, що вони діти не дуже добрі, то з Тамарою була таки зовсім інша справа. Хоча вона закінчила тільки дев’ятирічку та вчитися після того нікуди не пішла, а відразу продавцем влаштувалася працювати, але вона була зовсім іншою, була хорошою людиною, надії на неї мама покладала великі. Важливо, що відрізнялася Тамара своєю самостійністю, вона була гарною господинею, справлялася в усьому завжди. Заробляла добре, сама себе забезпечувала та ще й матері своїй в усьому допомагала. Частину комунальних платежів платила сама.
Люди всі думали, що хорошою людиною Тамара виросла, порівнюючи її зі старшими рідними сестрами: у одної вже двоє дітей росте без чоловіка. Сама вже багато років не працює, з мамою в трикімнатній квартирі живе. Мама годує її і дітей. Батько іноді дає грошей, щоб дітям хоч щось купила поїсти.
У другої сестри Тамари одна дитина, вона теж не заміжня. Роботи теж не має, живе лише одними невеличкими підробітками. А вечорами під під’їздом весь вечір проводить з не зовсім хорошими людьми. Живе теж з мамою, і її з дитиною мама теж годує.
Все так і йшло, поки не зустріла якось Тамара Миколу.
Микола, на перший погляд був хорошим чоловіком, дарував квіти, часто водив у кіно та кафе, та коли симпатія скінчилася, він спокійно поїхав у своє село і більше жодного разу Тамарі так і не подзвонив, жодного. А Тамарі на все життя від Миколи залишився Іванко.
З грошима в родині, поки Тамара з сином сиділа в декреті, стало зовсім важко. А Олена лише плаче вечорами, на доньок свариться, що всі живуть на її одну зарплату. Добре, хоч пенсію рік тому оформила, хоч невелика копійка, але за комунальні є чим заплатити.
Підріс трохи Іванко, Тамара на роботу вже вийшла. Але зарплати тієї на двох з сином, та в загальний казан, на продукти, зовсім не вистачає.
Подумала Тамара добре і вирішила на заробітки поїхати. Там, кажуть, зарплати більші, люди добрі гроші додому звідти привозять.
Іванка мамі залишила, а сама поїхала. Все пішло за планом. Тамара працює, гроші мамі надсилає. Забирати сина не збирається. Куди його тут прилаштувати? А вдома мама з ним. І догляне, і нагодує. Все ж рідна бабуся, не чужа людина. Минуло кілька місяців – зустріла Тамара Василя, покохала щиро цього чоловіка. Від любові цієї Марічка з’явилася. Ох, і гарненька дівчинка вийшла! Як з картинки. Хто побачить – неодмінно говорить:
– Вам би Марічку в рекламі знімати, надто гарна дівчинка, про таку красу лише в казках розповідають.
Основним добувачем в молодій сім’ї, поки Тамара в орендованій квартирі з Марічкою няньчиться, став Василь. Але, мабуть, зрозумів він, що годувати себе, Тамару, та доньку складніше, ніж витрачати зарплату на одного себе. То в одному місці попрацює і піде, то в іншому ненадовго затримається. І працювати не хоче більше.
Голодно зовсім стало, вирішила тоді Тамара до мами повернутися. Туди, де живуть дві сестри зі своїми дітьми, туди, де чекає її син. Туди, де мама тягне всіх дочок і онуків за свій рахунок та на своїх плечах.
Олена, як дізналася про повернення доньки з внукою – слова проти не могла сказати. Тільки, сказала, Василя мені твого, нахлібника чергового, тут не треба в нашій квартирі. Ми і так мало не один на одному сидимо, в коридорі боком ходимо, а він, Василь твій, ще й працювати не любить.
– А куди, – виправдовується Тамара, – я його подіну, мамо? Він чоловік мій, батько моєї дитини, твоєї внучки. Ми всі разом приїдемо. Вже де дев’ять, там і десятий поміститься.
Обурювалася Олена тоді довго. Але вийшло так, як хотіла Тамара: вдесятьох тепер в маминій квартирі живуть.
– Ех, і Тамара така ж, як сестри вийшла. Сіла матері на шию з двома дітьми, ще й чоловіка додому свого привезла, – шкодують сусіди Олену.
Василь, кажуть люди, роботу довго шукає. Тамара вдома сидить. Марічка дворічна не розмовляє зовсім досі, лікар затримку ставить. А тут ще й син старший, зовсім неслухняним став.
– Як ви мені всі набридли! Втечу я від вас усіх в село. І живіть, як хочете! – інколи зі сльозами на очах говорить Олена до своїх рідних, коли зовсім сил немає вже від утоми.
Але поки її слова до справи не доходять. Як їх усіх залишити тут? Що вони робитимуть самі без неї? Як житимуть без матері?
А сусіди бачать, як сумна Олена вранці, спустивши голову, спішить на роботу, а ввечері повертається з важкими торбами додому, дуже поспішає, бо всі вечері чекають. Звикли, що в домі є безкоштовна служниця.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
