fbpx

Михайлові в ніч з 8 на 9 травня наснився дивний сон. Наче він молодий і Настя молода. Батько всміхається до них, звісивши босі ноги з воза. Раптом серед ясного неба хмара чорна і велика, блискавки сіє і громи. Закрутила Настю й понесла. Гнав батько коня — не наздогнав. Поганий сон. Недобрий. А коли Михайло прокинувся, то покликав Настю до себе, просив, щоб пенсію його собі забрала

А вже як перейшов Михайло жити до Насті, то залишив своїй рідній сестрі батьківську хатину, два великих сараї, клуню, корову, підсвинка, все птаство. Навіть стару березу спиляв, аби не впала на дах і не розтрощила шифер на хаті…

Жив він у Настиній хаті, мов у раю. До РАЦСу не ходили, хіба документ сім’ю тримає?.. Та життя летіло, як птах в небі. За матеріалами

Прийшов час Михайлові покидати світ. Він не здавався до останнього.

Та наснився Михайлу в ніч з 8 на 9 травня сон. Наче він молодий і Настя молода. Батько всміхається до них, звісивши босі ноги з воза. Раптом серед ясного неба хмара чорна і велика, блискавки сіє і громи… Закрутила Настю й понесла. Гнав батько коня — не наздогнав… Поганий сон. Злий…

Чоловік аж прокинувся. «Як це я, сміливий солдат, а в якісь там сни вірю! Може таке бути?.. Настю! Де ти, Настю, йди-но до мене?..»

— Господи, тобі погано, Михайле?..

— Виходь за мене заміж, Настю!..

— Чи ти при своєму розумі? Стільки літ мовчав, а це надумав, наснилося щось?..

— От скоро не стане, а пенсія моя тобі не перейде, тоді й побачиш.

Та Настя лише мовчала. Кого зараз вона у сільраді знайде?.. Їй стало жарко і важко. Не знала, що має робити. Зате в її Михайла був гарний настрій, як літо — легкий і світлий.

— Добре! — відказала нарешті Настя. — Завтра ж цим відразу і займуся. Сьогодні всі святкують, на роботі вже нікого немає.

— Добре, завтра так завтра, — погодився з нею Михайло. — Почепи зараз же на мій піджак усі мої медалі та ордени. Щоб бачили, за яку людину ти заміж виходиш.

Уночі Михайлу стало зовсім недобре. Він помарнів. Ще ніч полежав, а вранці подивився на Настю сумними очима і мовив:

— Пенсія тобі не дістанеться!..

— Не треба мені твоєї пенсії, Михайле! Не треба ні копійки… — шепотіла жалісливо Настя. — Ти тільки живи!..

Сиділа біля нього і гладила сивий чуб… Він — її щире кохання, про яке лише мріють і яке буває, як нагорода лише раз у житті. Ніхто її в неї не відбере. Навіть з пенсією можуть щось недобрі люди ще змудрувати, а от зі щирим та чистим коханням — ні…

Зоя ШМАТОК

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page