fbpx
Життєві історії
Михайло збирався на роботу, попрощався і пішов. Це був останній раз, коли я його бачила. Потім він зателефонував мені, вибачився і сказав, що йде від мене. З дітьми він теж бачитися не бажає, але дозволяє нам жити в квартирі, подарованій його батьками, і буде допомагати фінансово, але без зустрічей. Але невдовзі він передумав і вигнав нас з квартири

Нещодавно мені виповнилося 50 років. Більшу частину життя прожито, тому я все частіше починаю згадувати про те, що було в молодості. Згадала про свій шлюб і прийшла до висновку, що виходити заміж в 18 дуже рано.

З Михайлом, моїм майбутнім чоловіком, я познайомилася ще в школі. Десь в десятому класі у нас закрутився роман, потім разом поступили в один інститут і як тільки досягли повноліття, відразу ж подали заяву в РАЦС. На щастя, у батьків Михайла був хороший дохід, тому на весілля, вони подарували нам розкішну квартиру.

Мені заздрили всі подруги: чоловік красень, який мене любив, квартира, раз в рік стабільно ми їздили відпочивати на кращі курорти світу. В цілому не життя, а казка. До того ж ще й з роками у нас народилося двоє чудових дітей. На перший погляд ідеальна сім’я, тільки ось такою вона була недовго. Уже через п’ять років сімейного життя моєму шлюбу прийшов кінець. Це сталося тихо і мирно. Михайло збирався на роботу, перед виходом я поцілувала його на прощання і він пішов.

От і все. Це був останній раз, коли я його бачила. Вночі мій чоловік зателефонував, вибачився і сказав, що йде. З дітьми він теж бачитися не бажає, але дозволяє нам жити в квартирі, подарованої батьками, і буде допомагати фінансово, але без зустрічей.

Що я тоді відчувала – не передати словами, весь світ звалився. Я не хотіла жити, не розуміла, що сталося, і чому він так з нами вчинив!

Благо у нас були спільні друзі. Вони з мене і зняли рожеві окуляри. Виявляється, він уже давно живе по-іншому. Виходить, чоловік просто загуляв. А я з дітьми була йому не потрібна. Так, усвідомити таке боляче, добре, що зараз я згадую цю ситуацію з посмішкою на вустах.

Приховувати від своєї сім’ї те, що Михайло пішов, сенсу не було. Тоді рідні мені сказали, що пора освоїти професію, про яку я мріяла. Адже знали, що ні Михайло, ні його близькі допомагати мені не будуть. Так і сталося!

Через рік про дітей забув не тільки тато, а й бабуся з дідусем. Тому ще через кілька місяців нас виставили з квартири.

На той момент це сильно відобразилося на моєму бюджеті, адже працювати я вийшла недавно. Грошей дуже не вистачало навіть на продукти, благо, що батьки нас прийняли. Так ми всі і тулилися в двійці. У спальні жила я з дітьми, а батьки перебралися до вітальні.

Йшли роки. Я старанно працювала і займалася вихованням дітей. Ось старшому синові вже 15 років, він сам сказав, що пора мені з’їздити у відпустку. Мама з радістю погодилася посидіти з онуками, і я разом з подругою махнула в Одесу. Там у її рідні є невеликий будиночок.

Але, як виявилося, там не один будиночок, а ціла база. Адже її тітка здає житло відпочиваючим. Нам вона виділила безкоштовно персональний будиночок, чому ми були несказанно раді. Умови хороші, чисте повітря, сонце, море, як довго я про це мріяла. Накупавшись вдосталь, ми в перший же вечір пішли на пляж. Там ми познайомилися з хлопцями, серед яких був Борис.

На наступний ранок я готувала сніданок на загальній літній кухні. До мене знову підійшов один з вчорашніх чоловіків і запропонував в цей раз просто попити кави, прямо тут і зараз. Ну, кави, подумала я, ні до чого не зобов’язує. Ми посиділи, мило поспілкувалися і розійшлися. Так зустрічалися за сніданком ще кілька разів.

Потім відпочинок закінчився, і я з подругою поїхала додому. Чесно кажучи, я пошкодувала, що ні обмінялася контактами з Борисом. Але, потім рутина знову засмоктала мене, і я викинула ці думки з голови.

Десь, через тиждень, коли я ввечері поверталася із супермаркету, помітила, що хтось сидить на лавочці біля мого під’їзду. Це був Борис. Виявилося, він дізнався, де я живу через тітку подруги. Після відпустки він повернувся до себе, закінчив важливі справи і поїхав в гості.

Ми зустрічалися два роки. Виявилося, що ми з одного міста. Ще й долі схожі, він теж залишився один з двома дітьми від попереднього шлюбу. Все було чудово, а в один прекрасний день він приїхав і сказав, щоб я з дітьми збирала речі. Пізніше розповів, що купив величезний будинок, в якому поміститься вся наша велика родина. Так і сталося, з цією людиною я знайшла жіноче щастя.

Тому, хочу наостанок сказати, в житті буває всяке. Головне не впадати у відчай і вірити, що найкраще попереду.

Фото ілюстративне – stuff.co.nz.

You cannot copy content of this page