fbpx
Життєві історії
Михайло вирішив будувати будинок, батько Оксани дивувався, звідки у зятя така спритність: все вміє. А за п’ять років у Михайла з Оксаною в хаті все було, у дворі господарство, а в гаражі мотоцикл

Оксана з батьками жила в селі, у них була доволі заможна родина. Дві корови, великий будинок, дім добротний, мотоцикл, та ще й батько у черзі на «Москвич» стояв. У сім’ї двоє дітей: старший син уже одружений, окремою родиною мешкає. Залишилося дочку вдало видати заміж.

Батько Оксани хоч і простим механізатором був, але заробляти вмів і в передовиках завжди ходив. Дочку свою Оксану мріяв видати заміж за сина свого приятеля, який економістом у сільській адміністрації працював.

У приятеля будинок теж повною чашею був, у сім’ї один син – все йому дістанеться. Ось батько і навіяв дочці про Василя: «З ним не пропадеш, – казав він, – батьки для єдиного сина стараються».

Але Оксана спочатку, жартома, відмовлялася від Василя, а потім і всерйоз батькам заявила, що не піде вона за нього, є причина: іншого любить.

– Це кого ж ти полюбити встигла у свої дев’ятнадцять років? – здивувався батько.

– Михайло мені подобається, він нещодавно з армії прийшов.

– Що? Так у нього ж нічого немає, мало того, що сирота, у тітки виріс, адже ні звідки йому добра не відламається. Тітка сама бідно живе, племіннику не допоможе ні копійкою, ні добром, бо не нажила нічого. У неї на подвір’ї п’ять курей та собака з кішкою. Михайло як із армії прийшов, так у солдатських штанах і ходить, йому одягти нічого.

Оксана покірно слухала батьківські слова, а потім твердо сказала:

– З Василем дружити не буду і заміж за нього не піду. Ти, тату, за Василем батьковий добробут сім’ї оцінюєш. А я тобі хочу сказати, що з Василем я в одному класі вчилася, – лінивий він, задерикуватий. Тож не вмовляй. Тільки з Михайлом своє життя у майбутньому бачу. Не дивись, що в нього нічого немає, зате душа добра і золоті руки, – він усе вміє робити.

Батько, вирішивши, що на доньку примха знайшла, пообіцяв, що Михайла і на поріг не пустить, якщо заміж за нього вискоче.

Оксана відразу ж на наступний день втекла з Михайлом з села. Розписалися вони без весілля, тимчасово собі зняли і стали окремо жити.

Батько цілий місяць доньку не бачив, а мати Оксани не втрималася: ходила до молодих щотижня. А потім і батько змирився з вибором дочки і захотів допомогти зятю, так би мовити, з панського плеча грішми допомогти та мотоцикл подарувати. Але Михайло так відповів тестю:

— Ви вже не ображайтеся, але не прийму я вашого подарунка та допомоги. Я й сам працюю, зарплату отримую, дочку Вашу забезпечу, не сумнівайтеся. А ось з будівництвом будинку, якщо допоможете, буду вдячний, робочі руки потрібні будуть.

Коли будинок будували, батько Оксани дивувався, звідки у зятя така спритність: все вміє, все на льоту схоплює, незважаючи, що такий молодий.

А за п’ять років у Михайла з Оксаною в хаті все було, у дворі господарство, а в гаражі мотоцикл. Працював Михайло найкраще в радгоспі, його цінували та поважали.

Ну, а Василь, який не проти був з Оксаною одружуватися колись, нічому путньому не навчився, так і жив за рахунок батьків, дружина з ним намаялася. Добре, що батьки будинок залишили, а інакше пішов би по світу.

Михайло з Оксаною прожили чудове життя, діти їх виросли, здобули освіту і стали такими ж працьовитими, як їх батько. Батьки Оксани таким зятем до останніх днів пишалися і завжди казали, що у них два сини та дочка, — Михайла вони рідним сином вважали.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page