Ми з моїм рідним братом Михайлом дружили ще з дитинства. Він був старшим за мене на два роки і став для мене надійним помічником і захисником.
Коли ми виросли, брат сказав, що не буде претендувати на свою частку спадщини. Але за нашою угодою я мала до кінця доглянути наших батьків.
Сам Михайло знайшов собі дівчину з сусіднього району і одружився з нею. Став жити в зятях, разом з тещею і тестем. Там родина дуже бідна була, але брат швидко налагодив їхнє становище.
Він почав їздити в Тюмень на заробітки. Його не було вдома по кілька місяців, але повертався він завжди з великою сумою грошей.
Свекор тоді себе ще добре чув, от вони вдвох з Михайлом хату і збудували за кілька років. Там народилася і їхня донечка.
Брата свого я дуже любила, а от з його дружиною у нас відразу не склалося. Вона дуже не любила, коли я приїжджала до них в гості, боялася, що Михайло мені буде якісь гроші давати, а вона жадібною була дуже.
Михайло і справді не залишав мене без подарунків, але давав гостинці тоді, коли Валентина його з кімнати на кухню виходила, щоб вона не бачила.
Їздив Михайло на заробітки багато років, Валентина його разом з дочкою в грошах купалася. А потім одного разу він не приїхав додому на свята.
Зателефонував, і повідомив, що буде розлучатися з Валентиною, бо знайшов собі іншу. Невістка тут же про мене згадала, стала просити, щоб я на брата вплинула.
А що я могла зробити? Він дорослий чоловік, коли він пішов з сім’ї, йому уже було за 40. Він сам прийняв таке рішення.
Але якщо чесно, то я брата десь в глибині душі розуміла. Він давно став для своєї дружини і дочки просто гаманцем.
При розлученні брат не взяв з дому нічого, все залишив Валентині своїй і доньці. Він на той час добре заробляв, так що вирішив, що обійдеться без цього.
Повернувся Михайло через 20 років – старий і хворий. Жінка, з якою він жив весь цей час, все забрала собі, а його відправила додому.
Дочка Михайла, моя племінниця, навіть на поріг тата не пустила. Вона вже заміж вийшла, зятя привела додому, тепер він і хазяйнує на всьому готовому, що лишив там мій брат.
Колишня дружина підтримала доньку і вказала Михайлові на двері.
Так він потрапив до мене. Я брата вигнати не могла, мені совість не дозволяла. Хоча моя дочка не розуміла, чому дядько має жити в нас, а не у себе вдома.
Михайла ми відразу поставили в лікарню, але нічого не допомогло і через місяць його не стало.
А за кілька днів до того брат покликав мене і сказав, що у нього є новий автомобіль Mercedes-Benz. Він готував сюрприз своїй молодій дружині, вона дуже хотіла таке авто.
Але коли він неочікувано захворів, то був здивований тим, що дружина замість того, щоб його лікувати, просто відмовилася від нього, прихопивши квартиру, куплену за гроші Михайла.
Брат нарешті зрозумів істинне відношення дружини до себе, тому про машину не сказав їй ні слова.
Думаю, якби дочка його прийняла, він би віддав авто їй. А так, брат це авто через нотаріуса записав на мене.
Коли племінниця дізналася про новеньке авто, яке мені дісталося від її тата, почала вимагати, щоб я їй віддала машину, бо вона пряма спадкоємиця. Навіть казала, що буде судитися зі мною.
Я ще сама не знаю, навіщо мені в 62 роки новенький Mercedes-Benz, я ж навіть прав не маю. Але нікому нічого я віддавати не збираюся.
Така була воля брата. А вони хай вибачають.
Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.