fbpx

Михайло погодився допомогти Ганні, і в суботу з самого ранку, ще сонечко не встало, був у неї на подвір’ї. Траву скосив, дрова на зиму поскладав, у дворі прибрався, ще й з городом допоміг. А ввечері Ганна нагодувала його смачною вечерею і запропонувала гроші за роботу, 500 гривень – може воно і небагато, але у неї самої зараз більше немає. Та сусід навіть про гроші чути нічого не хотів. Він шкодував Ганну, і хотів чисто по-людськи їй допомогти

– Михайле, ось візьми, від щирої душі пропоную, – Ганна витягла із сховку 500 гривень і протягла їх сусіду.

Але той відразу відвернувся від неї із словами:

– Ти хочеш, щоб я образився і більше не прийшов? Ганно, я ж теж тобі допомагаю від щирого серця, і гроші тут ні до чого.

Ганна почувалася, м’яко кажучи, незручно. Михайло погодився їй допомогти, і в суботу з самого ранку, ще сонечко не встало, був у неї на подвір’ї.

Траву скосив, дрова на зиму поскладав, у дворі прибрався, ще й з городом допоміг. А ввечері Ганна нагодувала його смачною вечерею і запропонувала гроші за роботу, 500 гривень – може воно і небагато, але у неї самої зараз більше немає.

Та сусід навіть про гроші чути нічого не хотів. Він шкодував Ганну, і хотів чисто по-людськи їй допомогти.

Ще колись, в молодості, мав він сильні почуття до неї, свататися збирався. Але тут з армії прийшов Петро, закрутив голову його Ганнусі, а вона і закохалася до безтями.

Тоді так і сказала Михайлу, мовляв, ти хороший, але вибач, Петра люблю і лише з ним хочу бути.

Відгуляли весілля, стали жити по сусідству. Михайло згодом теж засватав собі дівчину, одружився, і стали вони жити кожен своїм життям.

Петро виявився не зовсім сімейним чоловіком, у них з Ганною троє синів народилося, але і діти, і господарство – все було на дружині. Тому Ганна завжди виглядала старшою за свої роки, бо за роботою світу Божого не бачила.

Зате її Петро мав завжди чудовий вигляд, що-що, а про себе він дбав. І дійшло до того, що став Петро ходити до іншої молодиці. Знала про це і Ганна, але мовчала, бо розлучення боялася більше, ніж зради.

Її як вчили – чоловік має бути, який би він не був, і що б не робив, але терпіти треба. І вона терпіла, але це не допомогло, бо одного разу зібрав Петро свої речі, і в місто до тієї молодиці подався, а Ганна таки сама залишилася.

Синів Ганна мала добрих, усі троє гарно вчилися, і з часом один за одним в місто поїхали вчитися. А потім старшому вдалося за кордон виїхати, так він і двох молодших забрав. Маму сини до себе також кликали, але вона не захотіла полишати рідну домівку.

Поки ще молода була, то мала сили, і сама непогано з господарством справлялася, але з кожним роком їй ставало все важче.

Михайло її шкодував, і сам напрошувався їй в помічники. Та Ганна відмовлялася, бо ще пам’ятала, як кілька років тому його покійна дружина Марія прибігла до неї, коли Михайло черговий раз їй вирішив допомогти, і влаштувала сцену на рівному місці, то Ганна хоче в неї чоловіка забрати.

Марія уже кілька років як в кращому світі, а осад у Ганни залишився. Вона все боялася, що зараз Михайлова донька прибіжить, і сцену влаштує, тому була щиро вдячна йому за допомогу і заплатити хотіла, але грошей Михайло принципово від неї не брав, хоч і сам був не надто багатим.

А в неділю після церкви прийшов Михайло до Ганни у вишитій сорочці, сів за стіл і сказав, що має до неї серйозну розмову.

– Ганно, – почав він здалеку. – Ми з тобою люди не молоді. Один шанс ми вже втратили, а зараз доля нам дає другий шанс. Одним словом, виходь за мене заміж.

На цих словах Ганна аж розсміялася.

– Михайле, ти в паспорт дивився коли? Нам вже далеко за 60, які з нас наречені? – каже.

Слова Ганни дещо збили з пантелику Михайла, але він раптом видав:

– Люблю я тебе, давно люблю. І все життя за тобою через огорожу дивився. Не пробачу собі як не спробую. А що нам наші роки? Скільки Бог відміряв, стільки і житимемо.

– То ти, Михайле, мене любив? – здивувалася Ганна. Виявляється, вона в своїх постійних клопотах навіть не припускала такої думки, не до того їй було, бо завжди мала купу роботи, і завжди щось треба і треба.

– Так якою буде твоя відповідь? – знову запитав Михайло.

– Та я навіть не знаю, мені з дітьми порадитися треба, – стала заминатися Ганна.

Сини були не проти, навпаки, вони раділи, що в старості мама буде не самотньою, тому сказали, щоб мама навіть не думала, приводила дядька Михайла додому і щоб вони разом собі господарювали.

А от донька Михайла не надто радісно сприйняла цю новину. Вона прибігла до Ганни сваритися, як колись її мама зробила. А батькові вона сказала, що відмовиться від нього, якщо він таки наважиться одружитися.

Любив Михайло доньку, і для нього важливою була її думка, але Ганну він теж любив, і розумів, що третього шансу у них не буде. Тому всупереч волі доньки таки пішов жити до Ганни.

А яка ваша думка? Чи правильно зробили Ганна і Михайло, що одружилися на схилі літ? І чому вийшло так, що сини маму підтримали, а донька батька – ні?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page