Михайле, ти хороший, добрий, милий … Але, розумієш … Я не зможу з тобою бути.
Чому? Джерело
Ну, зрозумій. Я молода, красива. У мене великі плани на життя. Мені потрібен чоловік, який зможе мене забезпечити. А що можеш мені дати ти? Жити в комуналці з твоїми батьками і паралізованою бабусею?
Ну, мені ж обіцяли на роботі окрему кімнату в гуртожитку.
Ще краще. Я 18 років прожила в «однушці» з матір’ю – прачкою, батьком aлкоголіком і дебiльним братом. Я не хочу більше жити в мурашнику. Я хочу окремий будинок, машину.
Але у мене ж є машина!
Міша, 20-річний «жигуль» – це не машина. Це віз!
Навіщо ти так зі мною, Іро? Адже ти ж говорила, що я тобі подобаюся. Я подумав, що…
Що ти подумав? Ти подивися на себе! Не невже ти подумав, що я зв’яжу своє життя з таким як ти? Ні житла, ні грошей, ні перспективи.
Іро!!!
Що Іро!? Все, з мене вистачить. Я не хочу більше тебе чути, як ти скаржишся на свою убогість. Прощай, і не дзвони мені. І ось ще що Візьми своє колечко, подаруєш його який не будь інший дурненькій. Або краще продай. А то, напевно, всю зарплату витратив на це убозтво.
Читайте також: Вона вирішила зникнути на 3 дні, щоб зрозуміти для кого Вона справді важлива. І от що з цього вийшло
Ірино, почекай!
Та пішов ти!
У темряві почувся дзвінкий ляпас і гучний цокіт тікаючих в ніч каблучків.
З тіні, на світло ліхтаря, вийшов самотній, згорблений чоловічий силует. Спершись на ліхтарний стовп, хлопець задумливо потер забиту щоку, потім подивився на свою долоню, в якій тьмяно виблискувала вузенька золота каблучка. Розмахнувшись, він жбурнув його в кущі і дістав сигарету.
За його спиною, несподівано почулося ледь вловимий рух, і темна рука простягнула йому запалену запальничку.
Ну що, Михайле Сергійовичу. Знову?
Так Петре, знову!
Той, хто недавно виглядав жалюгідним, що не впевненим у собі доходягою, раптом випростався і розправив плечі. В його голосі відчувалася залізна воля людини, яка знає собі ціну і яка має величезну силу і владу.
Так Петре, знову! Набридло все, гірше гіркої редьки. Ця вже третя. Ти розумієш, Петре? Мене! І я, вкотре переконуюся, що як людина я їм не цікавий. Особливо такий, яким я прикидаюся … Якби вони тільки знали, хто я насправді!
Михайле Сергійовичу, але навіщо вам це потрібно? Адже вам досить тільки клацнути пальцем, і будь-яка дівчина – Ваша! А Ви як хлопчисько, їй-богу … Все вам любов подавай!
Ні Петре, ти не правий. Я хочу, що б дівчина полюбила мене, а не мої гроші! Ось Ірині, я вже був готовий відкритися. Їй потрібно було, потерпіти, всього лише пару днів, і вона б все дізналася.
Гаразд, Петре. Зараз спровадиш мене в заміський будинок, а на завтра, скажеш пілотові, що б готував літак до 11-ї години. Я відлітаю в Швейцарію кататися на лижах.
А що робити з Іриною?
Відправ їй подарунок, нехай порадіє.
На наступний ранок, в квартирі Ірини пролунав дзвінок, і верткий хлопчисько вручив їй паперовий пакет, в якому вона знайшла журнал «Forbes». На обкладинці журналу, на неї дивився усміхнений Михайло, на тлі власної триповерхової яхти.
