fbpx
Життєві історії
Ми живемо з тещою вже років п’ять, колись вона мене дуже любила. Вона вже старенька, все забуває, плутається. Нам непросто жити з нею, багато турботи. Якось я прийшов з роботи ввечері і сказав своїй дружині, що недалеко від нас є хороший будинок для людей похилого віку. Дружина дивно на мене подивилася і ні слова не сказала

Ми живемо зі моєю тещою вже років п’ять. Вона жвава така бабуся, як для свого віку, хоча нещодавно 85 років їй вже відсвяткували ми усі разом. Квартира велика, діти виросли. Наша, вже доросла, дочка живе у чоловіка, а синові купили недалеко від нас житло. Для цього ми продали ще тоді двокімнатну квартиру тещі, її все одно одну не можна було без догляду залишати, не молоденька вже, про все стала забувати.

Матір моєї дружини, звичайно, була сама проти такого рішення спочатку, але так всіх влаштовує: син з квартирою, зараз одружитися зібрався, хоче свою сім’ю добре влаштувати. У нас у кожного по кімнаті, та й мати дружини під наглядом хорошим поряд з нами. На всьому готовому, в чистоті і турботі. Ми її не ображаємо, розуміємо – літня людина, свої дивацтва у неї є. Але ж ми її рідні.

Та й по молодості вона мене не втомлювала ніколи зовсім, вона хороша людина, навіть зайвий раз робила зауваження моїй дружині – що до чоловіка свого треба з пошаною і повагою ставитися, спочатку будинок, сім’я, а потім вже робота, саме вона має бути на останньому місці для жінки. Так, а ще пам’ятаю: іноді після сімейної суперечки піду з дому і відразу їду до своєї тещі. Матір моєї дружини нагодує смачненьким, мене вислухає, на шлях істинний наставить, дочку свою по телефону розуму навчить, помирить нас – знову живемо. Своїх батьків я рано втратив, та й не пам’ятаю, що б так вони дбали про нас.

Ми з дружиною теж не молоді давно вже, але продовжуємо працювати. Дружина на хлібозаводі по змінах працює, у мене взагалі робота ненормована – можу і раніше піти, якщо за обставинами треба. Або допізна затриматися, якщо грошей потрібно нам більше. Це я до чого? До того, що теща завжди з нами, одна рідко коли залишається.

Ось тільки занепокоєння стало більше за нею – заговорюється, придумує якісь небилиці, всіх наших сусідів біля під’їзду переконала, що ми її не годуємо добре і вона постійно їсти хоче, але це не правда зовсім. Перед людьми незручно, пояснюємо усім сусідам з дружиною, що це не правда, що вона старенька вже, що завгодно придумати може, вони кивають нам у відповідь, що так, старість – не радість, а самі не вірять. Вже не можемо залишити тещу саму в дома – вчора увімкнула газ і забулася зовсім про це. Поки прибіг, поки розібрався в усьому – тільки хвилювався багато.

При всій моїй повазі до людей похилого віку – треба і про себе подумати, бо ми теж вже наче не дуже молоді з дружиною. Сказав дружині, що матері потрібен спеціальний догляд, треба дізнатися щодо будинку для людей похилого віку, так вона на мене образилася після того. Відвезли маму зі свого будинку, а зараз і з нашого виганяємо.

Я не хочу нікого виганяти, це таке в старості буває, що людина, як дитина мала. Такі люди потребують постійного нагляду. Чоловіки мені на роботі підказали, що в нашому місті є такий заклад, це як санаторій. Можна і додому забирати, якщо поліпшення будуть, і не дорого коштує. А дружина навіть думати мені про це заборонила – мами своєї вона не кине і нікому не віддасть.

Я послухав свою дружину і не шкодую про це. Зараз і самому соромно, що припускав таку думку, що маму потрібно відвести в будинок для людей похилого віку. Тому хочу зараз порадити усім, хто хоче віддати батьків у такий будинок. Добре подумайте, адже ніхто не хоче такої старості. З батьками варто бути до останнього, адже вони в старості, як діти малі. Але краще їм там не буде, їм буде добре лише з своїми рідними дітьми. Для них це справжнє щастя. Ми маємо доглядати своїх батьків, як вони колись доглядали нас маленьких.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pexels.

You cannot copy content of this page