Коли я чула про зради в інших родинах, щиро вірила, що це мене не торкнеться. Ми з чоловіком в шлюбі вже 15 років, завжди було порозуміння, любов, взаємоповага, що в наш час є великою рідкістю. У нас двоє дітей – син 12 років, і дочка 6 років. Я працюю вчителькою в місцевій школі. Чоловік займається спецтехнікою. У нього робота сезонна. З листопада по квітень сидить удома.
На початку січня минулого року я почала помічати зміни в поведінці чоловіка. Віктор став відстороненим, і до мене і до дітей. Вічно десь їздити став. Нас з собою ніколи не брав. Часто не ночувати вдома – то день народження друга, то в бар з друзями, то на рибалку, то ще щось.
З рибалкою – це взагалі окрема історія. Ми живемо в селі практично біля річки, то ж багато чоловіків у нас займаються риболовлею, навіть з міста рибаки до нас приїжджають. Якось Віктор не прийшов з риболовлі, я обійшла весь берег річки, але так його і не знайшла. А мій сусід зізнався, що взагалі мого чоловіка на річці він не бачив. Загалом, зрозуміла я, що він мені зраджує.
Пізніше навіть дізналася з ким. Це його однокласниця, він був закоханий в неї в старших класах, але тоді нічого не було. У неї п’ятирічний син, ростить без чоловіка. Відносини у них почалися в листопаді минулого року, як з’ясувалося недавно. Тоді я цього не знала.
Я не знала, що мені робити. Десь глибоко в душі я тішилася, що вона хоч не прагне забрати чоловіка з сім’ї. Я ображалася, йшла зі спальні у вітальню спати. Всіляко показувала, що мене не влаштовує така його поведінка. Ну, думаю, одумається і не стала влаштовувати ніяких розборок.
Загалом, прожили так пів року. Після чергової риболовлі я його вирішила вигнати. Він, замість того, щоб піти, почав миритися. Говорив, люблю, жити без тебе не можу, прости за все, більше таке не повториться. Я ні слова, про те, що все знаю, не сказала. Пробачила, помирилися, я пішла у відпустку і замість того, щоб поїхати відпочивати залишилася з ним налагоджувати стосунки.
Стала всім своїм виглядом і поведінкою показувати, як люблю його, і як він мені і дітям потрібен, жодного докору, все для нього. Він начебто одомашнився, живемо. Залізла в телефон, виявилося нічого не змінилося, як зраджував, так і продовжує. Тоді я вирішила поговорити і з’ясувати що, як, чому, і що він думає про наше майбутнє життя.
У підсумку розмови не відбулося досі, йому нема чого мені відповісти, то він втомився, то у нього проблеми, то ще щось. І взагалі, у нього з нею нічого не було, просто вона йому писала, а тепер не буде. Смішно? Людина змінилася настільки, що мені його важко впізнати.
Що мені робити не знаю, люблю, не дивлячись ні на що, і діти у нас. Ніколи не дозволю якомусь вітчиму виховувати дітей. Залишитися одній з дітьми? Не впевнена, що він буде допомагати, якщо піде до іншої, та й не справа це дітям без батька рости. Як при таких умовах зберегти сім’ю?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
