fbpx
Життєві історії
Ми живемо у великому багатому селі. Після весілля сільрада дала нам ділянку під будівництво будинку. І поки ми будувалися, жили у батьків чоловіка. Щоб себе комфортно почувати ми вирішили в свою кімнату придбати нові меблі. Я була здивована, коли побачила, що привіз додому чоловік. Виявляється, вибирала меблі свекруха. Я проплакала до вечора

Ми живемо у великому багатому селі. Після весілля сільрада дала нам ділянку під будівництво будинку. І поки ми будувалися, жили у батьків чоловіка. Щоб себе комфортно почувати ми вирішили в свою кімнату придбати нові меблі. Я була здивована, коли побачила, що привіз додому чоловік. Виявляється, вибирала меблі свекруха. Я проплакала до вечора

Нам пощастило, у нас є велика ферма, яка дає роботу багатьом жителям. Я працюю вихователем в дитячому саду. За матеріалами

Свого чоловіка і його сім’ю я знаю давно, так як ми жили в сусідньому селі і ходили в одну школу.

Все банально і просто, почали зустрічатися, потім одружилися. Після весілля почали жити у свекрів.

Нам виділили велику кімнату на другому поверсі будинку. Сільрада дала нам ділянку під будівництво будинку. І поки ми будувалися, то доводилося, якось підлаштовуватися під батьків чоловіка.

Щоб себе комфортно почувати ми вирішили в свою кімнату придбати нові меблі з розрахунком, що перевеземо їх в новий будинок.

Поїхали з чоловіком до обласного центру приглянути меблевий гарнітур. Мені сподобалися меблі білого кольору.

Я вже уявила, як він буде стояти, які будуть шпалери і підлоги. Чоловік не заперечував, йому було байдуже.

Меблі виявилася дорожчими, ніж ми планували, домовилися, що повернемося через тиждень, коли ми обоє отримаємо зарплату, щоб не влазити в борги.

Я весь тиждень була в прекрасному настрої, чекаючи покупку. І ось зарплата отримана і завтра ми їдемо на фермерській вантажівці за меблями.

Вранці зателефонувала напарниця і сказала, що серйозно захворіла, а замість неї вийти нікому. Довелося мені залишитися на роботі в дві зміни.

Ну а так як вже з водієм вантажівки домовилися, і чоловік добре запам’ятав, який гарнітур ми вибрали, то поїхав без мене.

Приходжу я ввечері додому в піднесеному настрої, мій чоловік повідомив, що вже все скрутив і розставив, я в очікуванні дива відкриваю двері і … а меблі-то не ті. Вірніше, форма та, а колір ні.

Я вибирала білі і чоловікові перед від’їздом п’ять разів повторила, а це якісь коричневі. Я в шоці.

Виявляється, свекруха з ним в магазин напросилася поїхати, місце в машині було, от її і взяли.

У меблевому магазині вона побачила, що я вибрала і їй це не сподобалося. Вона переконала свого сина, що біле – це не практично, не цікаво, не модно, я не знаю, що вона йому ще наговорила, але мій чоловік повівся і погодився з мамою.

В результаті у мене істерика. Я в припадку злості і образи беру сапу і йду в город, реву і прополюю. До заходу сонця, поки ревіла, мало не весь город просапала.

Чоловік і батьки не очікували від мене такої реакції, свекор дружині серйозну догану дав, що втрутилася в життя дітей, моєму чоловікові від батька теж дісталося, що мені не догодив.

Постановили, що гарнітур нехай залишається, свекри нам гроші за нього віддали, а коли свій будинок добудуємо купимо ще один, який мені сподобається.

Через рік ми переїхали в свій будинок, купили білі меблі, а свекор ще й пральну машинку подарував в якості компенсації за обpазу.

Більше чоловіка одного за товарами для дому я не відпускаю, купуємо усе разом.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook