fbpx

Ми живемо разом з сестрою чоловіка в одному будинку, але з двома входами. Між нашими ділянками є альтанка, Зоя вирішила там влаштовувати сімейні наради. Мені це дуже не подобається, ми там не радимося, а вислуховуємо її вказівки: кому і чим займатися на ділянках, і найважчу і брудну роботу вона завжди звалює на нас. Я не відчуваю себе господинею в своєму домі і розумію, що на одному подвір’ї двом сім’ям життя нема

Ми живемо на одному подвір’ї з сестрою чоловіка. Я не в захваті від цього, хоча у нас і різні входи, але сестра вважає, що все належить їй. Я не відчуваю себе господинею в цьому домі. Але мій чоловік мене не підтримує. Я не знаю, що робити.

Робилося все як краще, а вийшло як завжди. Батьки мого чоловіка залишили своїм дітям шикарний спадок: будинок з двома виходами. Спеціально будували так, щоб після того, як їх не стане, все залишилося в двох рівних частках: для сина і для дочки. Будинок як в дзеркальному відображенні: два ганки по обидва боки і однакова кількість соток земельної ділянки.

Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли його батько ще був живий, він все і облаштовував, хоча ми поки знімали з чоловіком квартиру до тих пір, поки батька не стало і ми не вступили в спадщину, а сестра зі своєю сім’єю вже давно жили на своїй половині.

Зоя, сестра чоловіка, старша за нього на дев’ять років, великий розрив у віці, і коли їх мами не стало (чоловікові було 14 років), сестра взяла всі турботи про брата на себе, свекор багато працював. Сестра вчила з ним уроки, виховувала, годувала і звикла їм командувати.

Чоловік дуже поважає свою сестру. Після того як не стало свекра, ми, звичайно ж, переїхали на свою успадковану половину будинку. Тепер я вже думаю, що простіше було знімати свою квартиру – жити з зовицею нестерпно, навіть через стінку, адже вона себе вважає головною в будинку. А чоловік мовчить, навіть слова сказати не сміє проти неї.

Саме Зоя вирішує: яким кольором потрібно фарбувати обидві половинки фасаду будинку, що садити в присадибній ділянці. Я хотіла поставити собі тепличку, а зовиця заборонила мені це робити: «Огірки з помідорами ти і на ринку купиш, ділянкам потрібен тільки ландшафтний дизайн!».

Зоя уявила собі, як це повинно все виглядати, і навіть найняла дизайнера, зробили план, замовили бригаду, щоб ті висаджували декоративні дерева, кущі та квіти! Гаразд би, вона сама за це платила, але за її ідеї на нашій половині мали заплатити ми самі. Це все дуже дорого, нам грошей не вистачило, тому чоловік був змушений взяти кредит.

Це ще нічого. В обох сім’ях є діти: її дочці дванадцять років, нашій – п’ять. Племінниця, на правах старшої, часто не дуже гарно поводиться по відношенню до нашої дитини. Але ніяких зауважень їй ніхто не робить. Вона – принцеса, а наша донька тоді хто?

Так ось, її дочка може бігати де завгодно, і до нас без стуку заходити. Але зате наша дочка не повинна лізти на їх половину, тому що топче там квіти і доріжки їм, та й у нас вона повинна обережно біля будинку ходити і нічого не топтати, бо це загальний дизайн – нехай сусіди заздрять.

Якщо ми щось і пропонуємо, то Зоя навіть слухати нас не хоче. Все має бути так, як сказала вона. Єдине – мій чоловік їй не дозволив втручатися в нашу обстановку всередині будинку, хоч за це йому спасибі, набрався сміливості протистояти сестрі, а то і тут вона б намагалася командувати.

Між нашими ділянками є альтанка, сестра її називає домом засідань, вона вирішила там влаштовувати сімейні наради, і, звичайно ж, під її головуванням! Мені це дуже не подобається, ми там не радимося, а вислуховуємо її вказівки, що вона цього разу зажадає: кому і чим займатися на ділянках, і найважчу і брудну роботу вона завжди звалює на нас!

Якось вона зібрала нас для того, щоб обговорити питання підживлення рослин. Треба було привезти добрива, землю і пісок. Звичайно, це мав зробити мій чоловік, бо свій салон, вона і порошиною не забруднить!

Бувають у нас і добрі часи в цій альтанці: наприклад, спільні свята. В такі моменти вона відразу добрішає, вибачається за минуле, обіцяє вирішувати все разом. Але на наступний день її як підміняють, вона знову береться за своє.

У мене вже неодноразово виникала думка продати свою половину будинку і переїхати. Але за ці гроші ми купимо хіба що однокімнатну квартиру, це теж не вихід при своїй оселі, а чоловік навіть чути не хоче про продаж і сестрі перечити не буде. Тим більше містечко у нас шикарне, хороший садок і школа, все дуже близько. Я вже звикла тут до своєї роботи, а чоловікові до міста 30 хвилин їзди на машині, щоб на свою роботу дістатися.

Чоловік у Зої  хороший, тихий підкаблучник, він ніколи не втручається в наші справи. Не хотілося б їхати з цього будинку, але жити так все життя теж не вихід. Що робити? Думаю, з часом буде лише гірше.

Фото ілюстративне – navro.

You cannot copy content of this page