– Я не розумію, що їй постійно не подобається, чого вона вічно скаржиться? – говорили між собою в дворі жінки, обговорюючи одну спільну знайому. – У неї одна дитина півтора років. Вона не працює, сидить удома, чоловік її забезпечує. Де вона перепрацювалася? В якому місці їй треба допомагати? Мені свого часу з двома дітьми ніхто не допомагав! Я справлялася сама! І не нила!
– Стривай! Ти ж говорила, що ви зі свекрухою жили мало не до школи дітей. Чи може я щось плутаю?
– Ну і що? Так, жили зі свекрухою, але вона мені не допомагала ні в чому! Відразу заявила, що наші діти – це тільки наші проблеми. Жила своїм життям. З онуками не залишалося, на нашу сім’ю не готувала, а вже з приводу прибирання так і взагалі все на мені було!
Дівчата встали і пішли до виходу.
– Ось, напевно, і моя невістка так всім каже – «мені з дитиною ніхто не допомагає, я все сама»! – з сумною посмішкою сказала подрузі чула цю розмову жінка середніх років.
– А що, це не так насправді?
– Ну а як не допомагати, коли ми живемо разом? Так, я теж їм постійно кажу, що дитина ваша, ростіть і виховуйте самі. Такого, щоб вони пішли гуляти, а я залишилася нянькою, за півтора року поки не було. Але якщо онук біжить до мене в кімнату, я ж його не вижену, правда? Несе мені книжку, просить почитати – звичайно, беру і читаю, благо, книжки поки маленькі, по два слова на сторінці.
Коли Тетяні, невістці, треба в душ, в туалет сходити, суміш розвести, макарони відцідити, а дитина вередує – вона просить доглянути кілька хвилин, ну як відмовити? Перед Новим роком вона захворіла, лежала тиждень, лікувалася, я взагалі сиділа з дитиною, поки син на роботі.
– Ну, це особлива ситуація.
– Так, але з дитиною постійно якісь особливі ситуації. То одне, то інше. Дитина ніч не спить, галасує – тут вже доводиться всім підключатися. Хтось на руках качає, хтось обтирання готує, хтось кашу розводить. Неможливо це, жити разом і ніяк не брати участь у вихованні дитини. Це тільки якщо вже відносини не зіпсовані настільки, що люди вже не спілкуються зовсім.
– Так, засмутила ти мене. Я якось бабусею ставати ще не планувала, та ось дочка обрадувала – чекають поповнення теж. Я їм сказала, звичайно, щоб на мене особливо не розраховували. Вирішили народжувати – нехай ростять самі. Я ще працюю, водитися з дітьми не зможу.
– Правильно, нехай розраховують на себе і не сподіваються особливо, що ти будеш допомагати. Але сама готуйся до того, що так чи інакше доведеться брати участь у всьому, поки разом живете. Бути на підхваті, безкоштовною нянею. По-іншому не вийде, якщо живете разом.
А як вважаєте ви, чи можна жити разом з онуками і не приймати ніякої участі у вихованні? Жінки, що живуть з батьками і говорять «я все роблю сама» – кривлять душею? Або так буває – досить просто закрити двері в свою кімнату і нехай справляються зі своєю дитиною як хочуть? Що думаєте?
Фото ілюстративне – Letidor.
