fbpx
Життєві історії
Ми живемо біля Одеси, маємо з чоловіком маленьку хатину. Вона мені дісталася в спадок від моєї бабусі. Я з чоловіком вклала туди багато праці і грошей. Люди в сезон орендують у нас кімнати, а ми можемо заробити якусь копійку з Юрком, ще й дітям своїм допомагаємо. А нещодавно мені зателефонувала донька: «Мамо, ми цього року не приїдемо ми до вас з татом, не виходить у нас, але замість нас приїдуть мої свекри, вони дуже хочуть на морі побувати, вже більше 10 років нікуди не виїжджали, до вас дуже просяться. Прийми їх, будь ласка, як слід, знайти кімнату, тільки не думай брати з них гроші за житло – вони все ж рідня, пенсіонери, небагаті люди!» Я відразу відмовилася, сказала, що не чекаю їх у себе. Родина на мене образилася. Але в чому я винна

Якось набридло вже мені, пишу тільки тому, що всі називають мене жадібною, навіть рідні люди мені таке говорять, в той час як ніхто не розуміє – що таке заробляти гроші в сезон, адже таке буває дуже рідко.

Дуже хочеться знайти підтримки у тих людей, хто знає, як йде копійка до копійки, знає ціну грошам і мене зможе зрозуміти та дати пораду, як з цим усім впоратися. Адже все не так просто як здається з першого погляду! Якщо будуть добрі коментарі – я обов’язково прочитаю їх своїм рідним і знайомим, які зараз мене просто повчають щодня, говорять, що я недобра людина.

Ми живемо біля Одеси. У мене є невеличкий будинок недалеко від моря, який дістався мені ще від бабусі, хоча у самої вже є внучка. Я вклала в нього стільки, що нікому не уявити такий обсяг робіт і вкладених грошей!

З найперших днів я його покращувала, як могла, на що вистачало грошей, власноруч білила, обставляла, а чоловік робив прибудови і присадибну ділянку.

Разом з Юрком, що ми маємо на сьогоднішній день: будинок з трьома кімнатами, двома верандами, і широкою мансардою. А ще є два маленьких гостьових будиночка на ділянці (кімната з ліжками і шафами) – там щось типу кухні: стіл, стільці і плитка. Самі будували, щоб можна було в сезон здавати в оренду людям і якусь копійку заробити. Навіть є побутова техніка недорога, в неї ми теж добре вклалися. Але, коли мені дістався цей будиночок, то цього всього там не було, а була лише маленька хатинка з двома кімнатками і величезний город.

Ясна річ, що як тільки починається літній сезон, всі приміщення у мене ще замовлені заздалегідь: дві кімнати в будинку, задня веранда, мансарда, будиночки. Все стоїть за різною ціною, але за сезон приносить чималі гроші нам з Юрком. Плюс до того – деякі відпочиваючі просять повний комфорт: платять мені за те, що я готую їм їжу, щоб самим не готувати. У мене все ще з зими розписано – хто і коли приїде, і скільки буде проживати, щоб потім не було якоїсь плутанини.

Навіть коли моя рідна дочка з зятем, коли до нас приїжджали, то ставили намет в городі, а ми з чоловіком їх донечку брали в свою кімнату. Вони розуміли: потім же ці гроші, зібрані за оренду житла, їм же і дістануться, ми ж не все для себе стараємося, а для них також, в першучергу. Не всі, звичайно, але теж чимала частина. І так щороку.

Тут, з тиждень тому, дзвонить мені дочка: «Мамо, ми цього року не приїдемо ми до вас з татом, не виходить у нас, але замість нас приїдуть мої свекри, вони дуже хочуть на морі побувати, вже більше 10 років нікуди не виїжджали, до вас дуже просяться, хочуть пожити трохи біля моря і відпочити гарно. Прийми їх, будь ласка, як слід, знайти кімнату, тільки не думай брати з них гроші за житло – вони все ж рідня, до того ж пенсіонери, небагаті вони люди зовсім, ти жсама розумієш!».

Я так і села від такої великої несподіванки: вони просяться, а мені тепер що робити? Тим більше в найгарячішу пору – у другій половині серпня місяця, коли в мене вже зарезервовані усікімнати, люди з дітками приїдуть. Як тепер комусь із людей відмовити? У мене, правда, є поки на той час вільна одна веранда (сім’я через обмеження одна відмовилася їхати), але люди мені і зараз телефонують мало не кожен день, і питають – чи є місця для проживання саме на той період? Це ж золотий місяць, а потім знову буде тиша на більшепів року, я ж за той період і копійки незароблю.

Хто мені ці свати? Абсолютно чужі люди! Ми з чоловіком їх тільки один раз бачили, коли їздили на весілля до своєї дочки. Крім пенсії у них тільки один дохід: сват сторожем працює.

Зрозуміло, звичайно, що взяти з них нічого, та й у дочки із зятем просити за їх проживання не будемо, самі внучці гроші висилаємо, які так і заробляємо, що здаємо ці кімнати влітку. Ми ж не міліонери, великі статки тут не заробиш, але нам на життя вистачає і дітям своїм в сезон можемо допомогти.

До середини осені ще якось крутимося, ну і я багато консервації готую, на це і живемо до квітня-травня. В цьому році ще сезон пізно почнеться, бохолодно ще дуже, минулого року ми зазнали збитків через обмеження, адже всісиділи вдома, мало людей приїжджало на відпочинок, ну як тоді прийняти чужих людей без оплати?

Але, найсумніше, тепер для всіх я жадібна стала. Для дочки своєї рідної, для сусідів і друзів, і навіть для чоловіка. Я розумію, він не проти зі сватом посидіти і поговорити, ось і радий би був їх приїзду! Не знаю, як мені тепер бути! Прийняти сватів, бути для всіх хорошою та доброю і залишитися зате безгрошей, або тримати свою лінію, яку я обрала відразу? Думаю друге – було б правильно, тільки як перед рідними можна виправдатися? Щомені їм сказати.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page