fbpx
Життєві історії
Ми жили в селі, у мене був чоловік, дочка, власний будинок. Коли не стало сестри, я вирішила забрати її дітей до себе, але мій чоловік мене не підтримав і розлучився зі мною. Тепер я багатодітна матір, і зовсім не шкодую, що зробила такий вибір

Повірити у те, що ми з чоловіком колись розійдемося, було важко. Ми жили в селі, збудували свій власний будинок, були добре забезпечені. Ми з Мироном були одружені вже дванадцять років до того моменту. У нас в родині все було добре, ми завжди розуміли один одного з пів слова. Нашій донечці, Олександрі, було одинадцять років. Вона росла спокійною і слухняною дівчинкою.

Я з впевненістю могла сказати, що мені пощастило. А ось у моєї молодшої сестри сімейне життя склалося не так гладко. Марія вийшла заміж за вдівця з нашого села, який виховував один двох дітей: хлопчика і дівчинку. Сестра прийняла дітей, ставилася до них, як до рідних. Ми пробували її переконати, щоб вона не виходила заміж за чоловіка з дітьми, що їй буде важко, але Марія нас не послухала.

Але через три роки шлюбу її чоловіка не стало. Більше родичів у дітей чоловіка не було, тому Марія без зайвих роздумів оформила опіку на себе і почала ростити нерідних сина і дочку. Люди навколо не розуміли сестру, вважали, що даремно вона відмовилася від особистого життя на користь чужих дітей.

Я ж, навпаки, завжди Марію підтримувала і допомагала по можливості. Але потім сестра захворіла, коли її прийомним дітям було сім і дев’ять років. Вона довго лежала в лікарні, тому дітей ми з чоловіком забрали до себе на якийсь час. Мирон був не дуже задоволений цим, але терпів, сподіваючись, що Марія скоро видужає і наше життя повернеться в нормальне русло.

Але цього не сталося, через пів року Марії не стало. Мирон відразу сказав, що дітей потрібно відправити в дитбудинок. Переді мною постав серйозний вибір – чоловік чи діти. Довелося мені взяти себе в руки і розібратися зі своїми почуттями та емоціями.

За цей час я вже звикла до цих дітей, тому запропонувала чоловікові оформити опіку над ними. Мирон категорично відмовився йти мені на зустріч.  Мало того, він різко заявив:

– Візьмеш чужих дітей, подам на розлучення!

Переді мною стояв важкий вибір: зруйнувати своє особисте життя чи допомогти двом одиноким дітям. Я, як і моя сестра в свій час, вибрала друге. Я була впевнена, що Мирон не припинить спілкування з власною дочкою після розлучення, і це було головним на той момент. За себе я не хвилювалася, пожила вже заміжня, вистачить, краще вже добру справу зробити, ніж жити з думкою про те, як там ці дітки в дитбудинку…

Я повідомила про своє рішення чоловікові. Він зібрав речі і пішов. Незабаром я отримала повістку на розлучення. До розлучення я встигла оформити опіку. Тепер я була багатодітною матір’ю. Ні скільки не шкодую, що зробила такий вибір. А Мирона вважаю, в якійсь мірі зрадником, раз не підтримав мене в такій складній ситуації.

Через три роки після розлучення я зустріла Степана. Він був трохи старший за мене. Свої діти у нього були вже дорослі, жили самостійно, моїх він прийняв без проблем. Так що, діти – це зовсім не обов’язково «хрест» на особистому житті, якщо чоловік любить жінку, то він полюбить і її дітей, і, не важливо, рідні вони чи чужі, вся справа в людині.

До речі, хлопці ростуть дуже вдячними і я вже не уявляю собі свого життя без них.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook