Богдан з’явився в моєму житті тоді, коли я вже перестала чекати. Мені було 35 років, я до того довго мріяла про сім’ю.
Бог почув мої молитви, бо через три місяці я зустріла Богдана. Зустрічалися ми пів року, Богдан теж хотів сім’ю, ми одружилися. Він запропонував жити з його мамою.
Спільних дітей у нас не було. Але у мого чоловіка є син після першого шлюбу, про якого я дізналася лише після одруження.
З мамою чоловіка стосунки не складалися. Ми жили в одній квартирі, але в різних кімнатах, зустрічалися лише на кухні вечором. Я пропонувала брати квартиру в кредит, але Богдан не погодився, сказав, навіщо витрачати гроші, якщо є де жити, а він єдиний син.
Мова йшла не лише про квартиру, в якій ми жили, але й про будинок бабусі. Бабусі мого чоловіка 87 років, живе вона одна у власному будинку на околиці міста. Будинок знаходиться в непоганому стані, але потребує ремонту.
Коли бабусі не стало, з’ясувалося, що її будинок записали на сина мого чоловіка. Я навіть не знала, що казати. Ми вже почали робити ремонт в цьому будинку, я вклала туди свої кошти, і немалу суму.
Ні чоловік, ні свекруха не бачили в цьому проблеми.
– Ви собі живіть, – каже свекруха, – господарюйте. – А у внука буде забезпечене майбутнє.
А я так не хочу. Виходить, що я буду вкладати гроші в чуже майно. Чоловік сказав, що буде подавати на розлучення.
Не можу зрозуміти, як так кардинально змінилася людина? Уже два місяці живемо окремо. На розлучення не знаю, подав чи ні, він мовчить, не спілкуємося. Перший час я сподівалася зараз же не знаю, що мені робити. Я не хочу розлучення.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
