Коли 8 років тому я їхала в Італію на заробітки, то ні про яке заміжжя я навіть не думала!
Більше того, я навіть не думала про квартири чи машини, як тут пишуть інші заробітчанки. Я хотіла всього лише заробити гроші, щоб полагодити паркан і зробити нову браму.
На той час мені було 56 років, я давно була вдовою, мала 2-х дорослих доньок.
Старша донька вийшла заміж і жила окремо, а молодша жила разом зі мною в селі.
Хата у нас була середніх розмірів – не велика, і не мала, звичайна така, на 3 кімнати. Але все потребувало ремонту, будівля була стара.
Якщо хата ще хоч стояла, то паркани взагалі впали, і брама теж, я її просто підперла якоюсь залізякою, і так ми і жили.
Все це я розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, з якої біди я їхала на заробітки.
До себе в Рим мене забрала моя давня колежанка, вона мене перший час у себе прихистила, а вже через два тижні допомогла мені роботу знайти.
Я працювала на фісі, заробляла по 800-1000 євро, в залежності від роботи. Всі гроші я висилала молодшій доньці. Вона спочатку, як я і планувала, зробила нову огорожу і поставила нову браму, щоб сусіди з нас не сміялися.
А потім взялася донька і за наш будинок. Вона якраз заміж вийшла, і вже і зять також підключився до роботи.
Тепер мою хату не впізнати – палац на 2 поверхи! Один донька для себе з чоловіком зробила, а інший – для мене, як я повернуся.
Коли в селі вже все було готово, я вирішила, що пасувало би і старшій доньці тепер допомогти. Тому я стала збирати гроші, щоб купити їй квартиру.
Але несподівано у мене самої в Італії почало налагоджуватися особисте життя. Один італієць зробив мені пропозицію, і хоче, щоб я більше не працювала так важко, каже, що сам буде мене забезпечувати.
Та і тут не все так гарно і просто, як могло здатися на перший погляд. Маріо – мій ровесник, він син синьйори, яку я останньою доглядала.
Ми жили у триповерховому будинку: на 1-му поверсі я з синьйорою Анною, на другому – її донька Марія, а на третьому – син цієї Марії з дружиною і дитиною.
Я працювала у них останніх 3 роки, і за цей час з цією родиною у мене склалися чудові стосунки.
На жаль, синьйори Анни не стало, і на похорон приїхав її син Маріо. Тоді я вперше його і побачила.
Коли не стало синьйори, з’ясувалося, що перший поверх вона переписала на свого сина. Тепер він був власником однієї третьої їхнього дому.
Я була впевнена, що він поїде, але він залишився, бо нещодавно розлучився з дружиною і їхній будинок дістався їй і дітям, тому мамин спадок для Маріо став дуже доречним.
Він оселився жити на першому поверсі, а я була змушена шукати іншу роботу.
На щастя, мені підвернувся варіант у їхніх сусідів, практично навпроти, треба було доглядальницю для літнього синьйора. От я і погодилася там працювати.
Ми стали дуже часто бачитися з Маріо, і він зізнався мені, що я йому сподобалася, і що він хоче, щоб я з ним жила.
Він теж наче нічого, гарний такий, інтелігентний, мені подобається. Але чи варто кидати роботу і йти до нього жити? Як на це відреагує його сім’я?
І якщо я нічого не зароблятиму, то не зможу доньці квартиру купити, а це буде нечесно, бо одній дитині допомогла, а другій ні.
То ж що мені робити? Яке рішення прийняти? Може, хтось з наших заробітчанок був у подібній ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
