З Оленою, моєю молодшою сестрою, ми заміж виходили в один рік. Мені на той момент було 26 років, сестрі 24. В обох виникло питання – де жити. Сестра відразу відповіла, що хоче жити окремо, тому вони з чоловіком винайняли собі квартиру.
У мене з цього приводу була інша думка. Характер у мене дуже відрізняється від характеру сестри, я з майбутнім чоловіком поговорила, маму запитала, чи можна ми трохи у неї поживемо, поки не накопичимо на перший внесок за квартиру.
Мама нас підтримала, погодилася, що так ми значно швидше на своє назбираємо.
– Олена про майбутнє не думає, а ви молодці, – навіть похвалила нас мама.
Жили ми з мамою в злагоді, мій чоловік людина дуже спокійна і поступлива. І потім, він чудово усвідомлює, що квартира належить тещі, значить, або мирись з тим, що в її будинку встановлено, або не приймай її допомоги та йди в самостійне життя.
На комуналку ми скидалися пропорційно, на харчування та всякі потреби ми теж збиралися з розрахунку, що мама одна, а нас двоє. Питання побуту з мамою вирішували вдвох, мій чоловік, якщо його теща просила допомогти, пересунути, перенести, зробити – теж не відмовлявся.
Так і жили вже три роки. Даремно грошей не витрачали, економили на всьому, за моїми підрахунками, ще 2 роки і можна було б від мами з’їжджати, брати іпотеку.
Весь цей час мама скаржилася на те, що Олена з чоловіком стільки витрачають на оренду, вкладаються в чуже житло, а на своє такими темпами збиратимуть ще років десять чи більше.
Як на мене, так навіть орендоване житло тут ні до чого, просто Олена гроші рахувати не вміє: сьогодні є – витрачаємо, шикуємо, ні в чому собі не відмовляємо, завтра ні – якось переживемо. Відкладати вона ніколи не вміла.
Якось Олена з чоловіком до нас у гості прийшли, і з важливою новиною: вони чекають дитину. Повідомила з виглядом переможниці, всі її привітали, посиділи хвилин 40, чай попили, а потім сестра і каже:
– Знаєш, якось несправедливо виходить. Ти з чоловіком у мами живеш і збираєш, а ми знімаємо і витрачаємося.
– І що? – питаю. – Ти сама так вирішила, пам’ятаєш? Ти вважала, що окрема сім’я має жити окремо.
– Я і зараз так вважаю, – каже, – але обставини трохи змінилися. Давайте ви на орендованій квартирі поживете якийсь час для відновлення балансу.
Я відповіла, що нікуди переїжджати не збираюся, мама в той день теж виступила на моїй стороні, вона звикла жити з нами, а Олена в побуті химерна, різка, чоловік теж їй під стать. Та й зрозуміти можна маму, у її віці онуки — це добре зрідка, але, знаючи сестру, мама чудово розуміла, що її запрягуть по повній програмі сидіти з немовлям, щоб дати доньці та зятю трохи відпочити, адже мама ще й працює.
У той день сестра пішла ні з чим, але здаватися навіть не думала, почалися дзвінки та візити зі скаргами. Мама, якій день у день молодша дочка говорила одне й те саме, трималася місяців чотири.
Але потім мама думку змінила: Олена лягала в стаціонар і мама «попливла»:
– Їм так важко, грошей немає, хто їм допоможе, як не я. Олена в чомусь має рацію: одній дочці допомагаю, а друга виживає, як може.
– Не питання, – кажу, – ми з’їдемо, тільки не скаржся потім, мамо.
Нам довелося позичити значну суму і ми взяли квартиру в кредит. Розуміли, що економити доведеться ще більше. Але гаразд, зате своє. Сестра раділа. На виписку я не пішла, привітала її повідомленням.
І ось уже три місяці у гостях у мами не була. Ми з чоловіком підробляємо: він курсові пише, я тексти для соцмереж пишу на замовлення.
Тепер мама вже й не рада, що так сталося, каже, що їй дуже важко.
– Дитину до мене в кімнату в колясці привезуть під приводом, що зятю виспатися треба, а мені не треба? Так? Як з вами просто було, я з зятем довго не уживусь. А може, я б до вас переїхала на деякий час? – запропонувала мама.
Мені маму шкода, бо я знаю характер сестри, але вона сама винна. Я їй відмовила, нехай живуть як знають, я тут ні до чого.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
