fbpx
Життєві історії
Ми збиралися одружитися і Данило запросив мене познайомитися з його батьками. Ще з порогу мені його мама сказала, щоб я не витрачала її час і поверталася додому. Через два місяці у нас був розпис і я все таки сподівалася, що свекри передумають і прийдуть до нас

З Данилом ми познайомились ще коли навчалися в університеті. Він був на два роки старший за мене. Ми зустрічалися два роки, ми вирішили одружитися. Але я не подумала б навіть, що мене так не полюблять в родині Данила. Річ у тім, що я з бідної багатодітної сім’ї. Свого батька я не пам’ятаю взагалі, він просто залишив нас коли я була ще зовсім маленькою, в матері залишилося четверо дітей на руках. А ще через кілька років вона занедужала і її не стало.

Нас виховували дідусь х бабусею. Вони нас теж не дуже любили, постійно говорили, що їм з нами важко. Тому все я робила сама. Жили ми на пенсію їх, іноді навіть не вистачало на хліб. Школу я закінчила на відмінно, і вступила до університету на державне. Там я і зустріла свого майбутнього чоловіка Данила.

Коли Данило зробив покликав мене заміж, я була на сьомому небі від щастя. Мріяла про скромне весілля, про сумісне щасливе життя. Але не все складається так, як би нам того хотілося. Коли наречений запросив мене познайомитися з його мамою й татом, я дуже хотіла сподобатися їм. Як тільки ми ступили на поріг його батьків, мені майбутня свекруха прямо в очі сказала, щоб я не марнувала свого часу та часу її сина, і йшла з їхнього дому. Їм не потрібна така бідна невістка, яка не рівня для їхнього сина. Я була настільки здивована в той момент, що просто не знала куди йти.

Через два місяці після гостини до батьків Данила, ми розписалися. Ми вирішили скромно посидіти та відсвяткувати цю подію. Я все ж надіялась, що батьки мого чоловіка передумають, прийдуть і просто попросять вибачення за свою поведінку. Вони ж мене зовсім не знають, як людину. Якщо якась людина родом з бідної сім’ї – це ж нічого ще не значить. Я стараюсь для їхнього сина як можу – готую, перу. Я вважаю себе непоганою господинею, хоч ми й живемо в орендованій кімнаті, але все ж, я стараюся дуже.

Але батьки Данила так і не з’явилися. Мені було прикро за нас обох. Невже свекрусі було настільки принципово, щоб дружина для його сина була лише з заможної сім’ї, невже вона не розуміла, що щастя зовсім не в цьому. А на другий день, вона зателефонувала до свого рідного сина, і сказала, щоб він більше не приходив до них і не просив про допомогу, що вони ніколи не приймуть таку невістку як я.

Пізніше я дізналася, що моя свекруха просто знайшла для свого сина зовсім іншу дружину, яка була з заможної сім’ї і дуже подобалася їй. Мама чоловіка виправдовувалася перед людьми через те, що не спілкується зі мною, говорила, що я не з хорошої сім’ї, причарувала, що поряд зі мною він буде жити в бідності й в нас ніколи не буде нічого.

Після закінчення університету, ми з Данилом вирішили і виїхали за кордон працювати. Там і залишились. Зараз в нас ростуть двоє чудових діток Анна і Андрійко. Недавно придбали собі власний будинок. В обох є хороші машини.

Якось свекруха намагалася телефонувати нам, попросити вибачення, мовляв, помилилася хотіла як краще. Просила привезти внуків познайомити їх з дідусем та бабусею. Але мій чоловік відповів їй, що нічого йому від неї не потрібно, та й онуки до неї не хочуть, вона далека для них людина.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page