Мама моя образилася на мене дуже, на мій превеликий жаль, – поділилася 30-річна Наталя. – Плаче і каже, що до мене не приїде більше ніколи, здасть квитки назад, забере за них гроші та більше ніколи й не подумає їхати до мене в гості. Хоча вона до мене збиралася погостювати на чималий час, онуків побачити дуже хотіла. Але я ж не проти її приїзду, я дуже хотіла сама, щоб вона погостювала у нас якийсь час, адже вона останнім часом дуже швидко старіє та невідомо чи знову вона колись приїде до нас! Ми, щиро кажучи, дуже раді, я, чоловік, діти, всі. Але сидіти один в одного на голові та тулитися на цих квадратних метрах, терпіти незручності – навіщо, для чого це та кому це потрібно? Особливо коли є можливість уникнути всіх цих незручностей для всіх і комфорно жити. Мені здається, ми запропонували найкращий варіант, ми з чоловіком все добре обдумали, а тато з мамою мої образилися на мене дуже!
Сама Наталя родом з невеличкого села. У Київ вона приїхала десь майже 7 років тому.
У столиці Наталі, дякуючи долі, відразу пощастило: вона швидко знайшла непогану роботу, а незабаром й щасливо вийшла заміж за хорошого чоловіка.
Згодом у них з’явився довгоочікуваний чудовий синочок, а в минулому році ще й стала мамою гарненької донечки. Зараз Наталя не працює, сидить вдома з дітьми, у неї декрет.
Чоловікові теж дуже до вподоби добре налагоджений домашній побут, з роллю єдиного сімейного годувальника він непогано справляється сам, ніколи не нарікає ні на що, йому таке сімейне життя дуже подобається і влаштовує його.
Наталя з чоловіком орендують квартиру – дитяча, їх спальня та простора кухня-вітальня, живуть вони добре і мирно, в повному взаєморозумінні і цілковитій злагоді, що головне в сім’ї.
З батьками своїми Наталя не бачилася вже кілька років, і ті просто якраз нещодавно попросилися в гості до дітей – подивитися на онуків, привезти гостинців своїх, самим в дітей погостювати деякий час та подивитися, як їм живеться.
Батьки самі кажуть, що вже в такому віці, що якщо зараз не провідають дітей, то може вже й більше ніколи не приїдуть, сили вже не ті.
Ну і Київ подивитися, не без цього. Батьки Наталі – люди дуже прості, звичайні селяни, небагаті, майже не подорожують, ніде вони особливо й не були, в столиці в останній раз бували, напевно, ще коли були зовсім молодими.
Коли мама повідомила свою доньку про те, що вони хочуть приїхати до них в гості на деякий час, Наталя дійсно була дуже цьому рада. Вже і дітям сказала.
Онуки чекають в гості бабусю і дідуся в гості з великим нетерпінням, з якими до цього регулярно спілкувалися тільки по відео, бо в гостях давно не були.
Зять теж радий, налаштований дуже позитивно перед приїздом тещі з тестем, хоча все їм показати, багато розповісти.
– Лише ось я подумала, а як ми їх розмістимо і де вони спатимуть, адже нам самим тут ледве місця вистачає? Диванчик у вітальні у нас не розкладається зовсім, значить, довелося б поступитися мамі й татові свою спальню, самим лягати на підлозі в дитячій кімнаті. Або з дітьми якось моститися, на їх ліжках. Загалом, незручно якось виходить, як не мудруй, а головне, що незручно буде всім! Чоловік каже, давай ми з тобою ось просто візьмемо та орендуємо на тиждень для твоїх мами з татом номер в готелі поблизу, не шкода зовсім грошей, вони ж до нас не знати чи вже приїдуть. І їм добре буде, і нам! Нікому тіснитися не доведеться, вдень вони у нас, ввечері їх би чоловік, відвозив на машині в готель, вони б відпочивали нормально. Їм з незвички з двома малюками теж нелегко буде цілими днями. А вранці знову б приїжджали до нас додому, тим паче чоловік сам би їх возив. Ну ось що такого поганого в такому розкладі?
– Теоретично, начебто, нічого недоброго такого в цьому я не бачу геть. Хороший такий варіант, здається.
– Мені також так здається і здавалося відразу! Я знайшла чудовий та недорогий готель, в двох кварталах від нас, ну дуже близенько. Сама все подивилася, там дуже миленько й чисто. Природно, платили б за готель ми самі. Сказала мамі, а вона – в сльози! “Навіщо ж так, доню, хіба так люди батьків своїх рідних зустрічають? Ми для вас тягар якийсь, чи що, що ви нас подалі від себе поселити хочете?” – плаче. Ні про який готелі моя мама більше й чути не хоче, навіть теми цієї вже не підіймаю. Ми, каже, до рідних онуків хотіли приїхати, а не в готель! “Якщо ми вам не на часі зараз зовсім, завадимо, то так і скажіть! Піду завтра здавати квиток, нехай гроші повернуть хоч якісь!” Ми як краще хотіли для всіх! Мої батьки – начебто розуміючі люди, завжди ними були. І тут таке. Не розумію зовсім!
Тепер батьки Наталі ну дуже образилися і не хочуть їхати до дітей, навіть, якщо квитки не зможуть здати та гроші назад повернути за них, сказали, що все одно в гості до доньки їхати вже не будуть, бажання пропало і настрою вже зовсім немає.
А Наталя вже й сама засмутилася, що так все вийшло, тепер не знає, що робити, щоб батьків перепросити й вони заспокоїлися хоч трохи.
Як пояснити вже стареньким, що нічого поганого донька з зятем не зробили? Що це нормальна практика в сучасних молодих сім’ях? Як це роз’яснити батькам, які звикли, що всі родина має спати хоч і на підлозі, але в одній хаті?
Фото ілюстративне.
