Ми з Лесею прожили разом у шлюбі 7 років. Маємо маленького синочка Дмитрика, йому 6 років. Жили дружно, добре, обожнювали свою дитину обоє, і планували не зупинятися на досягнутому. Мріяли в майбутньому про донечку.
Та згодом я став помічати, що дружина змінюється просто на очах. На перший погляд, все, як завжди, але щось не так, я просто відчуваю це в її поведінці. Вечорами мовчить, спати лягає на дивані в залі. На питання, що з нею, чим я завинив, відповідь одна, – стомилася, хочеться трішки побути самій.
Та, нещодавно, мені знайомі розповіли, що її щодня з роботи підвозить якийсь чоловік, це вже давно, а я й досі нічого не помітив. Я не міг повірити в це просто. Адже у нас все добре завжди було і я старався для сім’ї, намагався більше заробити грошей, щоб в сім’ї був достаток та благополуччя. А ввечері дома, коли Леся прийшла, я запитав, як розуміти те, що мені розповіли зовсім чужі люди. Дружина нічого не стала заперечувати, і почала збирати свої речі. Я сказав, що син залишиться зі мною, на що Леся відразу погодилась без жодних вагань.
Я не міг зрозуміти, яка ж вона мати, коли ось так просто може залишити свого сина. Леся сказала, що той чоловік просто поки не готовий, щоб її дитина жила з ними. Я був здивований і розчарований усім.
Спочатку нам із Дмитриком було непросто досить звикати до нового життя, без мами та дружини нам було, звісно, непросто. Син постійно запитував мене де його мама, хочу до мами. Я відповідав, що у відрядженні, і приїде не скоро, кожного разу придумував все нові відмовки, а він вірив мені і покірно чекав маму свою. А потім Дмитрик поступово звик, і наше життя налагодилось.
Минуло п’ять років. Дмитрик ходить до школи, я на роботу. Вечорами обговорювали події за день, і плани на наступний. У вихідні дні часто подорожували, просто їхали кудись відпочивати, я мав змогу купувати путівки в історичні цікаві місця України. Нам обом було цікаво і весело. Одного вечора у двері постукали, я пішов відкривати і очам своїм повірити не міг. Переді мною стояла моя колишня дружина.
Вона гарно виглядала. Здавалось, що роки не беруть своє, красива, доглянута. Я запросив Лесю зайти. Дмитрик, побачивши свою маму, не зрушив із місця. По обличчю промайнули й якась дитяча образа, і радість, водночас. Леся підійшла до сина, просила пробачення, а він стояв, не говорив нічого, але й не відвертався від матері. Коли емоції відійшли, я запропонував Лесі чаю. Сіли за стіл, вона стала спокійно говорити, що приїхала за сином. Адже з теперішнім чоловіком живуть в іншому місті, і довго затримуватись не може у нас.
Я дивився на Дмитрика, і чекав відповіді від нього, дуже хотів почути, що він скаже. Йому одинадцять років, і його рішення я цілком зрозумію, яке б воно не було. Але син мовчав, я бачив, що йому хочеться до мами, і мене не хоче залишати одного.
Я сказав Дмитрику, щоб поїхав до мами на вихідні дні, погостює в неї, а потім вирішить з ким йому залишитися.
Дмитрик поїхав до матері, а я не спав усю ніч, мені була неприємна думка, а що, якщо я залишусь один?
В неділю увечері Дмитрик повернувся додому. На питання, чи поїде жити до мами? Почув відповідь від сина:
– У мами є чоловік, а ти один. Я залишаюся з моїм найкращим татусем, а мама, якщо захоче, побачити мене, нехай приїздить до нас додому.
Це був найщасливіший день в моєму житті.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
