fbpx
Життєві історії
Ми з Святославом подали заяву в РАЦС, його мати хотіла зробити шикарне весілля, але ми навідріз відмовилися: як же я свою рідню запрошу? Все відразу з’ясується. Чоловік просить мене трохи почекати, каже, що його маму треба підготувати до новини, що у мене є дитина від першого шлюбу, але я вже більше не можу це приховувати

З першим чоловіком життя у мене не склалося. Я розлучилася рік тому. Спочатку все було добре, але після народження сина все змінилося. Чоловік хотів, щоб я і далі приділяла йому максимум уваги, але через немовля це було просто неможливим.

Чоловік зовсім не цікавився дитиною, егоїстично думав лише про себе. Штани у нього мали бути випрасувані під лінієчку, в будинку повинно бути все стерильно, супову тарілку я повинна була ставити на дрібну тарілку, подавати їжу з посмішкою і все таке. Спочатку я так і робила, але коли у тебе на руках мала дитина, стає не до того. За матеріалами.

Одного разу я йому сказала – йди сам поклади собі їжу, я дитину укладаю! Що тоді було, словами не передати. Так ми прожили 5 років, а потім я не витримала, розлучилася і пішла жити до мами.

Мама вже на пенсії, я пішла, працювати в магазин, там і познайомилася з Святославом, своїм майбутнім чоловіком. Ми з ним ровесники, Святослав виявився цікавим співрозмовником і доволі симпатичним чоловіком. Запросив мене в кіно, потім в кафе, потім ми просто гуляли. Він розповідав, що до нашого міста він приїхав ненадовго – до одного на час відпустки порибалити, а сам він живе в іншому місті, майже 100 км від нас.

Мені він дуже подобався, але я йому весь час боялася сказати про те, що у мене є син.

Він поїхав, але ми постійно листувалися і передзвонювалися. А потім він знайшов мене в соцмережах і побачив, що я з дитиною і чомусь на деякий час зник з зв’язку. Я сама не надзвонювала – зрозуміла, що він злякався.

Та все ж, добре подумавши, Святослав приїхав до мене знову, щоб поговорити зі мною. Я його запросила до себе, познайомила зі своєю мамою і з сином. А потім мама зібрала дитину на прогулянку і пішла. Він мені сказав, що йому без мене погано, він хоче одружитися зі мною, тільки є поки одне «але»: його мама дуже строгих правил, вона поки не готова прийняти той факт, що у мене є дитина.

Вона навіть не повинна знати те, що я взагалі була заміжня! Прийшла моя мама, ми їй все розповіли. Мама у мене хороша, все зрозуміла, запропонувала нам поки виїхати, розписатися і поступово підготувати свекруху, вона все ж колись це дізнається! Головне, щоб ми гроші їй висилали на дитину.

Ми з Святославом вирішили, що поки будемо жити у нього. В його місті мене ніхто не знає, то ж зберегти таємницю буде простіше. У Святослава була своя квартира, на сусідній вулиці з його мамою. Перед знайомством з майбутньою свекрухою я дуже хвилювалася і не дарма.

Мама Святослава жінка не проста, вона пильно на мене дивилася, ніби вивчала. Був ще вітчим нареченого, але він не втручався, мовчки з нами попив чай і пішов. Я зрозуміла, за що тримається мій наречений – там спадщини у нього з його братом на мільйони: шикарна квартира, у мами все пальці в золоті, сама водить круту машину. У неї свій бізнес – магазин шкіряних курток, шуб та інша дорога верхній одяг і взуття.

Ми подали заяву в РАЦС, його мати хотіла зробити шикарне весілля, але ми навідріз відмовилися: як же я свою рідню запрошу? Все відразу з’ясується…

Я хвилювалася, що свекруха почне шукати про мене якусь інформацію, але через ситуацію в країні і світі у неї є проблеми з бізнесом, тому зараз їй не до нас. Вона просто знає, що я жила з мамою, закінчила коледж і все.

Свекруха навіть здзвонилася з моєю мамою, але та нічого не сказала, та й заспокоїлася. Та й до весілля їй мій чоловік багато що про мене хорошого розповів, її все влаштувало.

Зате свекруха відразу взяла мене в сімейний бізнес – працювати продавцем. Я не можу зайвий раз взяти відгули і з’їздити до сина, тільки з літа два рази восени була. Жити в обмані стає все страшніше, краще б ми самі в усьому відразу зізналися. Але чоловік каже, що сам знайде потрібний момент, щоб у всьому зізнатися, все буде добре!

Так, але я шалено сумую без малюка. Я щодня бачу його по телефону, але розмова по вайберу – це не те, я не можу його обійняти, укласти на ніч спати. Мама мене заспокоює, а я плачу. Думаю, що мій чоловік вже сам не радий, що вляпався в цю історію. У нас з ним немає непорозумінь, він начебто все розуміє, але вже не знаходить тих слів розради, які були у нього раніше.

Я йому пропоную самої все розповісти свекрусі, а він мені: «Почекай, поки не час, я їй сам все розповім! Потерпи трошки. Зараз ніяк не можна».

Але мені дуже важко, я відчуваю, що вже більше терпіти не можу. Ну все одно вона колись все дізнається! Може мені наважитися, все розповісти, а там будь що буде: дійде справа до розлучення, то хоч до сина повернуся. Чи послухати чоловіка і ще почекати? Я дуже люблю Святослава, але і без сина вже не можу!

Фото ілюстративне – teamo.

You cannot copy content of this page
facebook