Ми з чоловіком родом з одного села. Зараз ми живемо у мене вдома, а мама чоловіка живе на сусідній вулиці. Мені дуже прикро, але за 5 років, які ми з чоловіком разом, мене до них не покликали жодного разу. От зараз наближаються свята, на Різдво чоловік піде до мами, а я сидітиму вдома сама.
Рідня чоловіка мене не приймає. Він з ними спілкується, але рідко – батьків відвідує в середньому раз на місяць, з сестрою тільки у свята бачиться, два-три рази в рік. Батьки його відразу так постановили, що мене для них немає. Спочатку вони просили Богдана, мого чоловіка, лишити мене. Але коли той не послухався, вирішили, що зі мною спілкуватися вони не будуть.
Я переживала, але сподівалася, що це у них мине. Але нічого не минуло – родичі чоловіка і далі не хочуть мене бачити і не приймають в своє сімейне коло. А якщо десь випадково зустрічають на вулиці – переходять на іншу сторону, ніби не помічають мене.
А вся справа в тому, що до одруження з Боданом я вже була розлученою і в мене є дитина від першого шлюбу. Саме з цим фактом і не можуть змиритися чоловікові родичі.
На всі дні народження і сімейні свята чоловіка завжди кликали без мене, в той час як його сестру – з її чоловіком і дитиною, як і належить в таких випадках. Незлюбивши мене, батьки зробили все, щоб зі мною ніяк не перетинатися. І навіть народження спільної дитини не змінило їхнього ставлення до мене.
Свого рідного внука вони бачили один раз, та й то випадково. До того ж, вони все дуже консервативні люди, живуть за правилами, «як треба», що люди скажуть і тому подібне. Я робила багато спроб, щоб налагодити з ними відносини, але у них завжди одна відповідь: «Ти ніколи не станеш нашою невісткою».
А те, що ми з їхнім сином одружені вже 5 років, і що в нас вже є спільна дитина, для них не аргумент. Мій старший син називає Богдана татом, між ними справжні стосунки батька з сином. Чоловік теж його любить, як рідного.
В минулому році на Різдво чоловік пішов в гості до батьків, а я з дітьми залишилася вдома. Свекруха обдарувала дітей сестри чоловіка подарунками, а моїм дітям хоч би цукерочку дала.
Ясна річ, що на милування нема силування і краще все залишити як є. Але іноді образа підступає, просто сил немає. Ну добре, батьки, старі люди. Але сестра його, наша ровесниця теж, вона то чому мене не злюбила настільки, що робить все, щоб мене не дай Бог випадково не зустріти?
Ніяких непорозумінь з нею не було і бути не могло, у неї своє життя. Невже не можна хоча б з пристойності спробувати налагодити відносини.
Фото ілюстративне – foto.ua.
