fbpx
Життєві історії
Ми з сватами купили дітям квартиру і я запропонувала зятеві взятися за ремонт. Зять не поспішав, тому я сама вирішила почати

Я завжди чим могла, намагалася допомогти доньці. А вчора я їй зателефонувала, а вона говорити зі мною не захотіла. Каже, що через мене тепер вона може розлучитися. Але я не розумію, що я зробила не так.

Тетяна вийшла заміж в 18 років, зятю трохи більше – 21. Навчання вона закинула, ну як же – романтика у них, не до занять. Я сама заміж вийшла в 18, тому вирішила не перечити. Зять приїжджий, в нашому місті свого кута немає, довелося взяти до себе ще до весілля.

Спочатку ми з ним ладнали, а що тут такого: вони в своїй кімнаті, а я в своїй. Відгуляли весілля, і через місяць дочка повідомила, що дитину чекає. Стала дратівливою, страви, які я готую, їй не подобалися. Разом жити нам стало складно, пора їм житло було шукати.

Зв’язалася зі сватами, домовилися з ними скинутися на квартиру молодим, батько у нього їздить на заробітки, заробляє відмінно. Додала я дещо з своїх накопичень, навіть зателефонувала батькові дочки, з яким я розлучилася, думала, що у нього совість прокинеться, але той сказав, що вже виплатив свої аліменти, і з нього вистачить.

Все одно зібрали хорошу суму, зять взяв ще кредит, і вийшло купити хоч і маленьку квартиру вторинного житла, але зате свою.

Після того як дочка народила, їй була потрібна допомога. Звичайно ж, я бігла в будь-яку вільну хвилину до них додому, все начисто прибирала, готувала їжу. Тільки ось лежати на ліжку у дочки залишилася звичка, симулювати стала, щоб я приїхала і допомогла.

Коли внучка підросла, то я молодих іноді стала відпускати на відпочинок, сама сиділа з онучкою, моєї віддушиною. Тоді я ще була для всіх хороша. А потім я запропонувала зятеві взятися за ремонт: ну треба ж колись починати, особливо якщо житло вторинне. Він спочатку нив, що і так не відпочиває, після роботи поспати хоче, а тут ще й ремонтом треба займатися.

Тоді я вирішила сама почати, думаю, закінчити вони вже зможуть. Навезла до них шпалери, фарбу і багато чого іншого для початку, обірвала старі обої. Потім відправила доньку з онукою до мене додому на кілька днів, взяла вихідні, найняла робітників для допомоги, за все сама заплатила. Ось може з того моменту я стала поганою, зять почав говорити, що я командую і лізу не в свої справи! Але це був тільки початок.

Після цього ремонту, між нами з зятем як кішка пробігла. Дивно, думаю, чому мене не кличуть молоді з онукою посидіти? Виявилося, що вони іноді вечорами беруть няньку, а самі гуляють: зять так вирішив. Я образилася, але покликала всю сім’ю до мене на день народження.

Прийшла тільки дочка з внучкою, мовляв, зять на роботі. Я йому подзвонила, він сказав, що спить, навіть не привітав. Щось так гірко стало, що я на наступний день до них прийшла, хотіла поговорити по-хорошому, але нічого з цього не вийшло. Зять мені сказав те саме – він тут тепер господар, і нема чого зі своїм статутом до нього лізти!

На моє нагадування, що я на цю квартиру теж гроші давала, він сказав, що це на частину житла моєї дочки, і взагалі він не просив, все було добровільно! І він кредит платить, ну і що!

Не знаю, може я щось зайве наговорила, але я не розумію, як так можна. Я пішла, два дні нікому з них не дзвонила, а потім доньці зателефонувала. Вона мені сказала, що я винна в усьому, що у них зараз відбувається, і те, що він навіть до розлучення готовий.

І ось тепер мені так гірко! Для них жила, особливо для внучки, а тепер для кого? І що ж я такого поганого зробила, я ж допомогти хотіла.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page