У Олени, моєї доньки, троє дітей, а нещодавно вона нам повідомила, що вони чекають четверту дитину. Ми з чоловіком її привітали, діти – це чудово. І хотілося б, щоб у цих дітей все було.
Але дочка каже, що їх із чоловіком обов’язок годувати та одягати дітей до повноліття, а більше вони їм нічого не винні. Але легко їй міркувати, її ми з чоловіком усім забезпечили.
Коли вона народилася, у нас з чоловіком були не найкращі часи. Тоді з роботою було дуже важко, платили мало. Добре, що хоч мама продуктами з села допомагала.
Як би нам не було тяжко, ми знали, що у нас дочка, її треба ставити на ноги. Були в Олени і поїздки на море, і одяг, який їй хотілося, і магнітофон, і плеєр – все було зроблено для неї.
Потім у нас справи налагодилися, і поки вона навчалася в університеті, ми купили їй квартиру. В 21 Олена вийшла заміж. На народження першого онука ми скинулися з батьками нареченого, подарували молодим машину. Дитині і я, і сваха купували все, що треба.
Коли народився другий онук, ми стали допомагати молодій сім’ї грошима, забирали по черзі зі сватами дітей, щоб батьки могли трохи відпочити.
У сім’ї, природно, працював лише зять. Якби ми та його батьки не допомагали, було б молодій сім’ї важкувато. Але ми розраховували, що дочка вийде з декрету, влаштується на роботу і стане легше.
Але донька із декрету виходити не збиралася. Її цілком влаштовувала роль домогосподарки. Я навіть засмутилася трохи. Знали б ми з батьком про її устремління, не витрачали б стільки грошей на її освіту.
А згодом народилася і третя дитина. Квартира у них двокімнатна, у доньки навіть декретних немає, а ми зі сватами не молодіємо. Нам уже нелегко допомагати молодій сім’ї. Хоча який там допомагати – утримувати молоду сім’ю.
– Дітей треба забезпечувати, – постійно повторюю я доньці і зятю.
А вона мені каже, що хоче багато дітей, щоб у них були рідні люди на цьому світі. От вона, мовляв, одна, і як нас з батьком не стане, то інших рідних людей у неї не залишиться. А так був би брат чи сестра…
І дітей своїх вона не збирається все життя утримувати, до повноліття, каже, я їх годуватиму і одягатиму, а все інше нехай самі. Житлом я теж їх забезпечувати не зобов’язана, хай заробляють.
Але якби ми з батьком також міркували, де вона сама зараз була? З дитинства всім була забезпечена, все мала. Чи заробили б вони з чоловіком на квартиру?
Дочка на мене образилася, сказала, що якщо я так вважаю, вона більше зі мною спілкуватися не хоче.
– Я вас ні про що не просила. Ви самі з батьком усе це робили, а тепер дорікаєте мені цим!
Не знаю, може то тепер щось змінилося, бо я переконана, що батьки мають допомагати дітям і хоча б на старті забезпечити їх усім необхідним.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
