Ми з дружиною Соломією прожили 8 років в шлюбі. За цей час багато чого було у нас, багато чого побачили разом, але все здолали, не дивлячись ні на що. І спільний кредит, і страшна хвороба, і різні непорозуміння. Але ми обоє дуже хотіли стати батьками. Але все це було марно.
Я часто став затримуватися на роботі, там познайомився з чудовою жінкою, закохався. Коли дружина дізналася, то подала на розлучення, я спокійно погодився. Я з чистою совістю залишив їй квартиру, забравши тільки свої особисті речі, і переїхав в будинок, який дістався мені від батьків. Там і оселився з Мариною (своєю новою жінкою).
Мені здавалося, ми з дружиною зовсім різні. Один одного не розуміємо, спільних інтересів не залишилося у нас зовсім. Я більше по ній не сумував за нею, не хотів знати як її справи. Мені здавалося, це кінець. Цілий рік ми практично не спілкувалися. Я знав, що вона когось знайшла, та й я не шкодував про свій вибір. Марина була дуже доброю господинею, смачно готувала, вдома завжди було чисто, вона теж мріяла про дітей і заміжжя, але я поки не поспішав.
Пізніше я почав часто ловити себе на думці, що думаю про минуле. Гортаю старі фото, дивлюся наше весільне відео. Така красива і така рідна моя дружина. Невже, все в минулому? Мені зовсім не вірилося в це.
Я писав їй, вона відповідала через раз, але якщо відповідала, то говорили ми з нею довго, здавалося безкінечно. Про все що було, про наші спільні поїздки, справи. І хоча все було вже в минулому, вона зізналася, що сумує, шкодує про те, що подала на розлучення. Думала, я прокинусь і зі небажання втратити її, буду боротися. А я не став. Потім знову розмови згорталися, і знову було затишшя.
Ще десь через пів року вона раптово написала і запропонувала зустрітися. Я був дуже радий, ніби весь час цього і чекав. Але коли побачив її – здивувався дуже. Моя колишня дружина чекала дитину, це було видно. Я знав, що вона дуже цього чекала, але, незважаючи ні на що, все одно виглядала нещасною. Вона сказала, що все ще любить мене, хоча і не пробачила моє зрада, що виходить заміж скоро. Ця людина не зовсім той, хто їй потрібен, але вона сподівається стати щасливою поряд з ним і попросила більше їй не писати.
Я йшов звідти в змішаних і незрозумілих для мене почуттях. Невже, все втрачено, і більше нічого не повернути мені ніколи? Я сам все втратив, сам не знав, чого хочу. Але може, хоча б в повній сім’ї вона знайде те, що шукала.
Я постарався жити своїм життям. Не відволікаючись на минуле, яке вперто тягнуло мене назад. Працював, відпочивав зі своєю Мариною, не питав як справи у моєї дружини, не писав як вона і просила. Але якось на посиденьках з друзями мій друг згадав про неї сам. Сказав, що знає її чоловіка і дивувався, як вона з ним живе.
Говорив, що людина він недобра. Що вдома то майже не буває. Дуже шкодував мою дружину і дивувався, як вона може бути з ним щаслива.
А я не знаю, що йому сказати. Я так сподівався, що вона, нарешті, отримає те, на що заслуговує. Сімейну ідилію, а тут така людина. Невже, все через те, що вона чекає дитину? Через бажання мати дитину? Можливо, мені варто допомогти їй? Забрати їх до себе? Але ж вона не піде. Залишати я це теж не збираюся.
Спочатку дізнаюся більше про її чоловіка, а якщо це все правда, знайду спосіб переконати її піти від нього. Може це мій шанс, і я не хочу його втрачати. За цей час я зрозумів, що дуже щиро кохаю Соломію і хочу все повернути назад, чого б мені це не коштувало. Може, я й не краще її нинішнього чоловіка і вона не повернеться до мене, але залишити все як є я теж не можу.
Я не знаю з чого мені почати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – uccs.org.
