Ми з сім’єю живемо в невеличкому містечку, і зарплати тут не такі вже високі, але так як мій чоловік родом з села, його родичі вважають нас заможними і дуже успішними людьми, яким в житті аж надто пощастило. Зрозуміло, в їхньому селі з роботою справи йдуть набагато гірше, ніж у нас: підприємств мало, і місць на всіх не вистачає. Процвітає неробство і безробіття. Тому, коли брат чоловіка закінчив вчитися, свекруха відразу почала командувати моїм чоловіком: «Не можна кидати рідного брата напризволяще. Забирай його до себе, в місто, і нехай він там теж своє життя влаштовує, не одному тобі жити в багатстві».
Я намагалася якось відмовити їм, і пояснювала чоловікові, що в нас сім’я, як це ми будемо жити ще й з його братом. Пояснювала йому, що у нас і так мало місця в квартирі (живемо в двокімнатній квартирі з двома маленькими дітьми), але він пообіцяв, що його брат рідний нам заважати не завадить. Сказав, що він буде ночувати на кухонному дивані, і працювати з ранку до пізнього вечора, а після того, як його матеріальне становище налагодиться – з’їде від нас, знайде собі квартиру. Чоловікові вдалося мене вмовити, і я дала згоду на цю умову свекрухи, з умовою, що його родич проживе з нами не довше місяця.
Коли цей хлопець приїхав – «пригоди» почалися з самого першого дня: влаштував свято, запросив свого знайомого, який жив у нашому місті і всю ніч та ранок просиділи у нас на кухні, заважаючи мені готувати і годувати дітей. Поводиться якось невиховано і дуже по-простому. Зараз він не пере свої речі та шкарпетки тижнями, цю роботу чомусь переклав на мої руки. Мене дуже дратує сільський говір цього родича, і його погана поведінка. П’ятирічний син уже встиг розширити словниковий запас новими словами від свого дядька, які зовсім мені не подобаються.
Брат провів у нас вже півтора місяці, але з’їжджати не поспішає. Працює 5 днів в тиждень, і часто повертається не зовсім в хорошому стані, дивиться телевізора голосно ночами на кухні. Чоловік за його прикладом теж став засідати з ним мало не щодня. Він знає, як мені доводиться непросто через присутність його брата, але нічого з цим не робить. Каже, що він – його рідня, і що через це його не можна виганяти.
Я думала над ситуацією, що склалася, і зрозуміла, що не хочу більше терпіти присутність чужої людини в своєму будинку. Готова піти на крайні заходи – зробити не дуже хорошу справу. Хочу підставити його, щоб чоловік сам попросив його покинути наш дім, і більше не впускав. Скажу, що у нас щось пропало в домі. Знаю, що мій план виглядає підло, але цей хлопець перетворив наше з дітьми життя на щось незрозуміле. І я впевнена, що по доброму він наш дім не залишить. Розумію, що після цього ми не спілкуватимемося з родичами мого чоловіка, але іншого виходу тут я не бачу.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – tribuna.
