Ще кілька днів тому я вважала себе найщасливішою жінкою в світі. Ми з чоловіком уже 11 років разом, у нас росте донька. З Петром я познайомилася на роботі.
Тоді я ще жила в селі і мені важко було щодня добиратися на роботу. Петро керував відділом, в якому я працювала. Спочатку він цінував мене, як робітницю. А потім ми дуже зблизилися, почали зустрічатися, Петро запропонував мені переїхати до нього. А через пів року я вже була його законною дружиною.
Від щастя я літала, бо вважала, що мені, дівчині з села, дуже пощастило з чоловіком, який практично одним махом вирішив всі мої проблеми. Після одруження у мене почалося зовсім інше життя, значно вищого рівня. Ми зустрічалися з сім’ями його кола, ходили разом в театр, їздили на відпочинок. Усі друзі Петра були багатими і впливовими.
Так я і познайомилася з Ларисою, яка пізніше стала моєю найкращою подругою. Вона була красива і розумна, і я вважала, що з нею мені дуже пощастило. Кирило, її чоловік, був бізнес-партнером мого чоловіка, тому ми дуже часто збиралися разом. Лариса стала для мене дуже близькою, наші чоловіки постійно були поглинуті своїми справами, то ж у нас було багато часу, щоб спілкуватися одна з одною.
Лариса постійно підтримувала мене, у всіх важких ситуаціях вона була поруч. Мабуть, щось у ній зламалося тоді, коли її покинув чоловік. Років п’ять тому Кирило пішов від неї до іншої жінки, залишивши Ларису без нічого. У неї не було ні дому, ні ложки, ні ліжка. Жили вони дуже заможно, але при розлученні вона не мала права ні на що. Кирило був настільки впливовий, що позбавив її навіть сина.
Я, як могла, підтримувала подругу. Лариса довго відходила від усього, що з нею сталося, але начебто потім стала на ноги. Мій чоловік взяв її до себе на роботу, а з Кирилом вони розірвали усі стосунки і бізнесові справи.
Ми з Петром жили чудово. У нас росла донька, я доглядала за нею, домом і чоловіком і думала, що у нас ідеальна сім’я. Ну чого ще треба – та нічого. Я б нічого так і не знала, якби не її сьогоднішня помилка! У мене задзвонив телефон, бачу на екрані – Лариса. Я взяла слухавку і не встигла ще навіть відповісти, як була ошелешена почутим:
З ходу в слухавці я почула: «Котику, я звільнилася, всі документи переоформила на тебе. Петре, я думаю, що досить нам ховатися – ти сьогодні ж переїжджаєш до мене. Цій селючці нарешті прийшла пора дізнатися правду».
В той день Петро дійсно пішов від мене. Виявилося, що їхній роман тривав вже два роки, все відбувалося за моєю спиною, а я нічого не помічала.
Як жити далі, і як вірити людям? Це ж, по суті, подвійна зрада. Невже у людей зовсім немає совісті? Як можна так просто дружити, дивитися в очі і обманювати?
Фото ілюстративне – ptzgovorit.
